- Это случилось здесь, - проговорила Николь однажды днем, посветив фонариком на огромную сеть, подобно паутине, висевшую между двумя небоскребами. Француженки нечасто бывают в спортзале. Иногда эту работу приходится делать целиком самим.
Добавляйте в еду специи и приправы, они расширят вкусовой диапазон пищи.
Контрольна робота з фізики 10 клас динаміка відповіді
Yet: Відповідальність за ненадання відповіді на запит
| МАТЕМАТИКА ДИДАКТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ 4 КЛАС ВІДПОВІДІ ФУЧИЛА | Президент запропонує Верховній Раді підтримати законопроекти для вирішення проблемних питань у судовій системі. Повноваження ОАСК будуть скорочені
Уже наступного тижня народні депутати України зможуть розпочати опрацювання важливих законопроектів щодо функціонування судової системи, ініційованих Президентом Володимиром Зеленським. Голосування парламенту за ці документи посилить принцип верховенства права та активізує трансформацію українських судів в інтересах народу. Як наслідок, суспільство відчує справедливість від роботи судів в Україні. У разі ухвалення першого законопроекту всі судові спори, у яких оскаржуються акти центральних органів виконавчої влади, державних регуляторів та будь-якого іншого суб'єкта владних повноважень, які поширюються на всю територію України, забираються з виключної підсудності Окружного адміністративного суду міста Києва і будуть передані Верховному Суду як суду першої інстанції. Судом апеляційної інстанції у таких спорах буде Велика Палата Верховного Суду. Таке врегулювання підсудності справ Верховному Суду як суду першої інстанції унеможливить будь-які маніпуляції з рішеннями суб'єктів владних повноважень, які раніше могли провокуватися через оскарження в ОАСК. Другий законопроект передбачає обов’язкову перевірку на доброчесність чинних та майбутніх членів Вищої ради правосуддя, а також врегульовує питання діяльності служби дисциплінарних інспекторів як постійного структурного підрозділу секретаріату ВРП. Третім законопроектом вносяться зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення й запроваджується відповідальність за ненадання інформації на запит дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя. Президент вважає ухвалення таких законопроектів вкрай необхідним та наполягатиме на швидкому їх розгляді. «Робота судової системи має бути відкорегована. «Закон» і «справедливість» мають бути головними словами для українських судів. Чинне законодавство дає необхідні рамки, щоб проводити зміни. Але конкретні кроки потребують підтвердження від парламенту», – пояснив Володимир Зеленський. П'ять років тому, 8 травня го, запрацював закон "Про доступ до публічної інформації", який тоді вважався одним з найкращих законів про доступ у світі. Проте прогресивні норми українського закону врівноважуються особливостями його виконання. Ось тільки п'ять типових відмазок, які використовують чиновники, щоб не відповісти вчасно і по суті. 1. Продовжено до 20 днів Закон "Про доступ" зобов'язує надавати інформацію усім громадянам протягом 5 днів. Терміни досить стислі, але, враховуючи, що йдеться про готову інформацію, яку потрібно лише переслати – то, щоб натиснути кнопку "Відправити", це не такий уже й малий час. Проте, щоб працювати швидко, у чиновника є дві перепони. Перша – філософська: система вважає всю інформацію своєю власністю і не розуміє, чому має нею ділитися. Український чиновник і досі не виріс із гоголівської шинелі, трохи перекроєної на радянський копил – він свято вірить, що його обов'язок "не пущати". І дивується, коли його зобов'язують відповідальність за ненадання відповіді на запит – технічна: система обліку запитів і надсилання відповідальність за ненадання відповіді на запит є максимально забюрократизованою, передбачає детальну реєстрацію, отримання низки санкцій керівників, малі штати відділів з роботи з публічною інформацією. Але закон гуманний: він передбачає, що якщо запит стосується великого обсягу інформації або потребує її пошуку серед значної кількості даних – розпорядник може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів. Так от, є такі розпорядники, які майже автоматично відправляють вам повідомлення про продовження терміну. Однак якщо ви думаєте, що після 20 робочих днів розпорядник вам таки надасть відповідь – то це не зовсім так, а часто зовсім не так: вам доведеться нагадати про себе і свої запитання, а може, і не один раз. Продовження термінів спрацьовує як додатковий фільтр: не всі запитувачі можуть чекати 20 днів. Не всі через 20 днів наполягатимуть на відповіді. Регулярно зловживає правом продовжувати терміни розгляду Міністерство оборони. Якось "Доступ до правди" запитав у Міністерства оборони, скільки закуплено принтерів для друку пластикових прес-карт і скільки грошей виділено на рік на обслуговування цих принтерів. У відповідь МО написало, що продовжує терміни розгляду запиту до 20 днів. Виявилося, що 20 днів потрібно, щоб рахувати, як з'ясувалося потім, аж цілих два принтери. Або інший приклад. Проект "Ні Корупції!" надіслав запит до Адміністрації президента з проханням надати підстави, на яких голова АП Борис Ложкін 18 березня року у свій робочий час проводив зустріч із представниками ЗМІ на презентації видання "Четверта республіка", де він виступає співавтором як приватна особа. У відповідь – отримав повідомлення про подовження строку відповіді на запит до 20 днів. Хоча навряд чи тут ідеться про надання великого обсягу інформації чи пошук серед значної кількості даних – радше йдеться про небажання пояснювати суспільству дисциплінарні вольності голови АП. 2. Ім'я, сестро Щоб обламати запитувача, українські чиновники часто використовують простий, але ефективний прийом. У законі "Про доступ до публічної інформації" пунктом 1 частини 5 статті 19 передбачено, що "Запит на інформацію має містити ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є". Як ви розумієте слово "ім'я"? Запевняю, ви неправильно розумієте слово "ім'я". Тому якщо ви підпишете свій запит, припустімо, Микола або навіть Микола Петренко, то чиновники з неприхованою радістю можуть вам відмовити у відповіді, посилаючись на те, що відповідно до статті 28 Цивільного кодексу України "ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить". Деякі колеги підписують свої запити "Мішель Баракович Обама". І отримують відповіді на відміну від Миколи і навіть Миколи Петренка. Бо Мішель Баракович виконав усі формальні вимоги закону, а Микола – ні. З цього приводу є роз'яснення Офісу Уповноваженого з прав людини, основного наглядового органу у сфері доступу до інформації: оскільки закон не вимагає ідентифікації запитувача, тобто надсилання копії його паспорта чи іншого посвідчення особи, то й ідентифікація особи запитувача є суто добровільною. Адже розпорядникові неважливо, хто подав запит – важливо, чи він має інформацію, яку закон зобов'язує його надати на запит. Проте в Національній поліції, приміром, чи Харківській міській раді наполягають на тому, що вони не лише державні відповідальність за ненадання відповіді на запит, а й виховні. І поки запитувачі Єлизавета чи Denis не підпишуться правильно, можуть на відповідь не розраховувати. А от Мішель Баракович Обама – інше діло. 3. "Містять конфіденційну інформацію" А ще трапляється так: ви запитуєте в розпорядника документ: приміром, охоронний договір на пам'ятку архітектури, або, приміром, господарську угоду між комунальним підприємством "Київський метрополітен" та ВАТ "ДОК-3" на 48 мільйонів бюджетних гривень. А розпорядник відповідає приблизно так: ці документи регулюють відносини між різними юридичними і фізичними особами та містять конфіденційну інформацію про другу сторону договору. Одразу зауважимо, що в цьому випадку йдеться про неправомірну відмову. У такому разі, якщо ви журналіст, то вашого розпорядника можуть посадити до шести місяців. І це не жарт – це нещодавно ухвалені парламентом та підписані Президентом зміни до Кримінального кодексу. Якщо ви не журналіст – на чиновника чекатиме адміністративне покарання. Не всі розпорядники про це знають. Тому в будь-якій ситуації важливо лишатися гуманістами і пояснювати людям, на які неприємності вони себе наражають. Ваша аргументація у даному разі має будуватися на двох статтях: – сьома частина 6-ї статті закону "Про доступ до публічної інформації", відповідно до якої: "Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений". Тобто розпорядник інформації має приховати (наприклад, ретушувати) конфіденційні персональні дані, як-от серія та номер паспорту особи, ідентифікаційний код та інші реквізити – та надати копії документів без них; – частина 5 6-ї статті закону "Про доступ до публічної інформації", у відповідальність за ненадання відповіді на запит чітко визначено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по-батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Якось у Виноградівської міськради запитали копії рішень про надання комунальної землі в особисту власність. Спочатку відповідач повідомив запитувача про продовження строку розгляду запиту до 20 робочих днів (дивись пункт перший), а потім відмовив у зв'язку з тим, що в документах міститься конфіденційна інформація про осіб. А відмовляючи, ще й зауважив, що у законі "Про доступ" не написано, що органи влади мають прикривати конфіденційну інформацію листочками чи замальовування відповідальність за ненадання відповіді на запит. Хоча саме це і є прямою нормою закону: прикрити все конфіденційне і відповідальність за ненадання відповіді на запит документ. Суд першої інстанції теж прочитав статтю закону в той же спосіб, що й Виноградівська міська рада. А за ними і Львівський апеляційний теж. Не знаю, чи сміялися в касації, але відповідальність за ненадання відповіді на запит ухвалі Вищого адміністративного суду чітко сказано: інформація про земельні ділянки є публічною – саме на підставі процитованої вище ч.5 ст.6 – і перелік осіб таки доведеться надати. А от персональну інформацію закрити. 4. "Я не розпорядник" Ще цікавий відповідальність за ненадання відповіді на запит державні й комунальні установи будуть усіляко відкараскуватися від того, що вони є розпорядниками інформації. Приміром, Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації" впевнено, що воно не є розпорядником інформації. І Комунальне підприємство "Словміськводоканал". У Донецькому окружному адміністративному суді перебуває справа, де КП "Словміськводоканал" доводить, що не зобов'язане давати інформацію на запити, бо не є суб'єктом владних повноважень. Згідно 1-ї частини статті 1 закону "Про доступ": "Публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом". Так от, слов'янські комунальники прочитали цю статтю так, що на запити повинна надаватись інформація, яка знаходиться у володінні тільки суб'єктів владних повноважень, не помітивши слів "інших розпорядників публічної інформації". Контраргументом тут відповідальність за ненадання відповіді на запит 4-й пункт другої частини ї статті закону "Про доступ до публічної інформації": "До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією)". Далі цитуємо вже інший закон, 2-га частина ї статті закону "Про інформацію", де є визначення, що таке "суспільний інтерес": це інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо. Ну й, звісно, часто допомагає вже цитована частина 5 статті 6 Закону "Про доступ до публічної інформації" про розпорядження бюджетними коштами та державним і комунальним майном. 5. "Ми не маємо створювати нову інформацію" Публічна інформація – це відображена та задокументована інформація. Тобто вже готова. Часто чиновники прагнуть підмінити слово "інформація" словом "документ". Мовляв, у нас же немає даних, про які ви запитуєте, в одному документі, ваші дані нам доведеться своїми руками вибирати з різних документів, а отже, створювати новий. А створювати ми не зобов'язані. Бінго! Приміром, Державна фіскальна служба України не надала інформацію щодо одержаних доходів та сплачених податків фізичною особою Петром Порошенком у роках. ДФС відповіла, що не може задовольнити цей запит, адже це вимагає створення нової інформації та потребує проведення аналітичної роботи. "Визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків", – сказано у листі фіскальної служби. "В цій ситуації податкові органи занадто вузько витлумачили "задокументованість" публічної інформації", – так коментувала цей випадок для "Доступу до правди" юрист Інституту медіаправа Віта Володовська. Дійсно, закон "Про доступ до публічної інформації" не вимагає від розпорядників створювати інформацію. Однак він і не зводить публічну інформацію лише до тих даних, які містяться в єдиному документі. Досить часто надання відповіді на запит вимагає вибірки відомостей з різних документів чи реєстрів, що аж ніяк не може вважатись створенням нової інформації. Адже вона вже була раніше зафіксована, хоч і на різних носіях. * * * У році, коли було ухвалено закон "Про доступ до публічної інформації", Україна посіла 9 місце серед 89 країн за рейтингом забезпечення права на інформацію, розробленим двома провідними міжнародними організаціями Access Info Europe та Centre for Law and Democracy. Станом на рік Україна в цьому ж рейтингу за якістю тексту закону посідає 19 місце у світі. Втрата позицій за роки дії закону пов'язана з тим, що інші країни вдосконалюють своє інформаційне законодавство, натомість українські депутати ніяк не можуть ухвалити правки до закону "Про доступ", які містяться у законопроектах та а. Ці законопроекти пропонують технічні зміни в текст закону, уточнення окремих положень і формулювань, які б унеможливили відмазки чиновників, зокрема і перелічені вище. Також правки посилюють повноваження офісу Омбудсмана з контролю по виконанню цього закону – адже до порушень закону призводить і неналежний контроль за його виконанням. Нині дотримання права на доступ до інформації в офісі Уповноваженого контролюють лише 17 чоловік на всю Україну. Скоро виповниться рік, як Верховна Рада обговорює законопроекти. Проте ніяк не може наважитися за них проголосувати. Леся Ганжа, "Доступ до правди", спеціально для УП Теми: законодавство Источник: http://www.pravda.com.ua/articles//05/8//Стаття Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов&#;язків щодо виховання дітейУхилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей - тягне за собою попередження або накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, крім порушень, передбачених частинами третьою або четвертою статті цього Кодексу, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Невиконання рішення органу опіки та піклування щодо визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від дитини, - тягне за собою накладення штрафу від ста до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Діяння, передбачене частиною п’ятою цієї статті, вчинене повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягне відповідальність за ненадання відповіді на запит собою накладення штрафу від ста п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та тимчасове обмеження того з батьків, з ким проживає дитина, у праві виїзду за межі України та обмеження у праві керування транспортним засобом - до виконання рішення в повному обсязі. Умисне порушення встановленого законом обмеження щодо строку перебування дитини за межами України у разі самостійного вирішення питання про тимчасовий виїзд дитини за межі України тим із батьків, з яким рішенням суду визначено або висновком органу опіки та піклування підтверджено місце проживання цієї дитини, - тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. {Стаття із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № від№ від ; Законами № /ВР від№ 55/ВР від ; текст статті в редакції Закону № VIII від ; із змінами, внесеними згідно із Законом № VIII від } КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": Аналізуйте судовий акт:За дії дитини-«графітчика» мусять відповідати батьки (Зарічний районний суд м. Суми № //20 від ) Мабуть в усіх містах на стінах будинків, у підземних переходах тощо ми можемо бачити «графіті». Інколи ці малюнки виконано на досить професійному рівні, іноді це просто «теги», тобто стилізована підпис «бомбера». Гарно це чи ні – залежить лише від естетичного сприйняття такої творчості кожною окремою особою. Але ж законодавець в цій площині передбачає покарання за такі дії, а саме визнає нанесення «графіті» адміністративним правопорушенням, передбаченим ст. КУпАП. Однак такий штраф порівняно із витратами на приведенням стін, парканів тощо є мізерним ( грн.) Чи може все ж таки змушувати «бомберів» особисто видаляти свою творчість? У даній справі «бомбера» помітили за малюванням, але ж той виявився таким, що не досяг 16 років, а тому, відповідно до ст. 12 КУпАП не може бути притягнутий до адмінвідповідальності. У зв’язку із цим адмінпротокол було складено на батька цього відчайдуха за ч. 3 ст. КУпАП (Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей) та накладено адмінстягнення у вигляді штрафу у розмірі грн. Окремо хочу звернути увагу читача, що стягнення за відповідальність за ненадання відповіді на запит. КУпАП законодавцем визначено у розмірі штрафу від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, однак за ч. 3 ст. КУпАП вже від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Аналізуйте судовий акт:Пропуск уроків малолітнім є неналежним виконанням батьківських обов’язків, за що батьків притягують до адмінвідповідальності за ст. КУпАП (Червоноградський міський суд Львівської області від 11 серпня р. у справі № //17) Хоча штраф за статею КУпАП - "невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей" і мізерний, проте інколи суди, таким чином, нагадують батькам про їх обов'язки щодо виховання власних дітей. В даному випадку малолітній син без поважних причин пропустив 73 уроки, про що був складений протокол та відповідне подання до суду директора школи, де він навчався. Це вже повторне притягнення батьків до адміністративної відповідальності за цією статтею. Слід додати, що в суд батьки не з’являються, тому навряд чи штраф в сумі 34,00 грн. це ефективний засіб змусити стежити за поведінкою дитини. Монополія Адвокатури, як Інструмент Ліквідації її Незалежності та як Порушення Прав на ЗахистЗміни до Конституції України в частині правосуддя включають в себе запровадження монополії адвокатів на представництво в суді. Такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих на сьогодні прав в Конституції, що задекларовані статтею Виключне право адвокатів на представництво в суді ускладнить доступ до правосуддя, а відсутність конкуренції законсервує проблеми адвокатури та стане причиною стагнації розвитку адвокатури. &#;The first thing we do, let&#;s kill all the lawyers&#.Генрі VI, король Англії, герой твору Шекспіра. Події XV ст. На початку XXI ст. Конституційний суд України (далі &#; КСУ) втілює в життя вислів Генрі VI, 20 січня року ухвалюючи зміни до Конституції, що дозволяють запровадити монополію адвокатури на представництв ов судах України. Зміни були розроблені Конституційної комісією, яка була одноосібно створена Президентом. Сьогодні виключно адвокат повинен захищати особу тільки у кримінальному провадженні. Така часткова монополія була запроваджена у році за прийняття нового Кримінального процесуального кодексу. Наразі, громадяни вільні у відповідальність за ненадання відповіді на запит свого представника в суді у господарському, цивільному та адміністративному процесах: це може бути юрист, юрисконсульт підприємства або навіть сусід – доктор юридичних наук. Натомість, схвалені КСУ зміни у статті передбачають, що “&#;виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення&#;”. Зміни вже пройшли перше голосування у Парламенті України. Наступним кроком до остоточного ухвалення цих змін має стати друге голосування у Верховній раді. Монополія адвокатів мала би гарантувати якість правових послуг, проте у сучасних українських реаліях вона навряд чи приведе до позитивних змін. Ця стаття робить спробу мотивовано пояснити причину такого невтішного прогнозу та наводить рекомендації поліпшення ситуації на ринку правових послуг. Мотивуючи запровадження монополії на представництво в судах представники Президента спираються на Західну практику. При цьому вони не порівнюють історію та реалії адвокатури України та Заходу. Розпочати таке порівняння можна було б літньою історією Верховенства Права у Великій Британії, що відобразила би вплив адвокатів на становлення держав та їх інститутів (професії праотців США, роль адвокатів у Великій французькій революції та безліч інших прикладів). На противагу цьому західному досвіду необхідно поставити вітчизняний &#; історію адвокатури України. Розвиток цього інституту відображається в історії країни: перехід від кріпосного рабства, що завершилось у му році, до нового комунного рабства. Останньому були властиві відсутність права власності, як такого; номінальність прав людини, що супроводжувалась ігноруванням свобод пересування та слова; декларативність адвокатури та її толерантність до каральної машини держави протягом ти років (хоча саме адвокатура має бути завзятим її антагоністом). У цей період стає сталим вираз «міліцейський адвокат». Саме в цей час у кримінальних процесах над дисидентами, адвокати за них визнають вину в суді. Тут варто згадати процес Василя Стуса, його адвокатом був Медведчук В.В. і саме він в судовому засіданні визнав вину свого підзахисного. Після, Відповідальність за ненадання відповіді на запит чекала карколомна кар’єра номенклатурника в адвокатурі незалежної України (голова Шевченківської колегії адвокатів, Президент Спілки адвокатів України, далі – Ви знаєте). Тому, не відповідальність за ненадання відповіді на запит порівнювати, а тим більше ототожнювати адвокатуру України та Європи. Розвиток не відбувається незалежно від історії і на це потрібен час. Запровадження монополії адвокатури на представництво в судах створить одну з найпотужніших структур в Україні, в деяких аспектах подібну на прокуратуру. Річ в тім, що, відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», кожен адвокат автоматично стає членом Національної асоціації адвокатів України (далі &#; НААУ). Тобто НААУ буде єдиним органом, уповноваженим видавати свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та позбавляти цих документів будь-яку особу. Така структура, безперечно, має ризики стати каральним органом для всіх адвокатів країни, в інструментарії якого буде не стільки пряник, скільки батіг для нелояльних до системи осіб. Наразі вже є прецеденти позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю Андрія Вишневського на закритому засіданні з формулюванням «за порушення адвокатської етики» за висловлювання про сучасний невтішний стан адвокатури. На жаль, самоврядування адвокатури успадкувало від радянської держави все найгірше і перетворилося на болото, що виштовхує на верхівку не найдостойніших. Монополія на представництво в суді та монополія на асоціацію тільки зацементує поточні проблеми адвокатури: непоодинокі бійки під час з’їздів адвокатів усіх рівнів або закриті з’їзди без повідомлень “небажаних” осіб. Сьогодні відсутня єдність адвокатів, а отже вони не зможуть переобрати та фундаментально змінити самоврядування. Закономірною буде і деградація адвокатури, як інституту, що не буде знати конкуренції. Невіглаством можна також назвати і те, що монополію, тобто обмеження у виборі захисника, хочуть прописати саме в Конституції України відповідальність за ненадання відповіді на запит фундаменті, що закріплює права і свободи людини, а також обов’язки державних органів. По-перше, у разі закріплення монополії адвокатів саме у Конституції України — це буде єдиний світовий приклад закріплення монополії недержавної самоврядної організації на рівні Конституції. По-друге, обмеження є неприпустимим, оскільки зміни безпідставно звужують зміст та обсяг права на вільний вибір захисника, передбаченого статтею 59 Конституції.КСУ раніше двічі тлумачив цю норму, зауваживши, що «особа має вільно, без неправомірних обмежень, отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, яких вона потребує» та визначив «вільний вибір захисника як одну з конституційних гарантій». В свою чергу своїм висновком відщо дозволяє встановити монополію, КСУ відмовився від власної практики без будь-якого обґрунтування. Отже, такі зміни не відповідають статтям 22 та Конституції, де імперативно зафіксовано, що не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав. До того ж, таку думку висловили судді КСУ Відповідальність за ненадання відповіді на запит І., Сас С. та Гультай М. Вищий адміністративний суд надіслав свій висновок Президенту та ВРУ, де висловив занепокоєння таким нововведенням. Незважаючи на те, що монополія матиме поступово набирати обертів до року, вона все одно штучно утворить дефіцит адвокатів та ускладнить доступ до правосуддя. По-перше, така зміна суттєво підвищить вартість послуг адвокатів. По-друге, отримання ліцензії адвоката перетвориться на комерційний проект. Сьогодні адвокатське свідоцтво не є панацеєю на ринку правових послуг, тому охочих його отримати не змушують до “благодійних внесків”, які “прискорять процес”. Але коли адвокатське свідоцтво стане єдиним папером, що даватиме право на представництво в суді – це перетворить його отримання на комерційний проект. Також треба зазначити, що навіть сьогодні, з монополією адвокатури тільки у кримінальному процесі, адвокатів не вистачає у маленьких містах &#; там за необхідності запрошують адвокатів з інших міст. Уявімо тепер, який дефіцит виникне у разі монополії на цивільний, відповідальність за ненадання відповіді на запит та адміністративний процес. Окремої уваги заслуговує процес доступу до професії. Існує два шляхи:
Не передбачено жодних винятків, наприклад, для осіб з літньою практикою в галузі права чи професорів. Безперечно, уваги заслуговує питання представництва юридичних осіб – підприємств та державних органів. Наразі юридичних осіб – підприємств у судах здебільшого представляють штатні юрисконсульти. Отже, підприємства повинні будуть або посприяти отриманню адвокатського статусу юрисконсультами (це коштуватиме часу і чималих грошей) або запросити на роботу адвоката (чималі гроші та час на «введення в курс справи»). У випадку державних органів треба зауважити, що держслужбовець не має права займатися адвокатською діяльністю. З цієї причини єдиним виходом буде винаймати адвокатські компанії через тендери за бюджетний кошт. Така обставина безпосередньо закладає корупційну складову. В свою чергу, вартість адвокатських послуг буде лягати на плечі відповідальність за ненадання відповіді на запит податків через бюджетне фінансування адвокатських послуг. Наведені вище аргументи дозволяють зробити невтішний висновок: для суспільства сьогодні є більш прийнятною відсутність монополії. Особливо розчаровує, що адвокати і держава не змогли виховати у громадянина України повагу і необхідність в адвокаті, адже саме адвокат може найкраще і якомога якісніше, представляти їх інтереси в судах. Споживачі правових послуг не бачать різниці між адвокатом та юристом: на практиці її просто немає. Протилежну ідею спробують насадити насильно із запровадженням змін, мотивованих, на думку автора, такими чинниками:
Проте насилля у запровадженні монополії адвокатури можна уникнути, створивши гідні умови для існування адвокатури в Україні, для її розвитку та удосконалення самоврядування. Саме це має призвести до бажання юристів вишикуватись в чергу за адвокатським свідоцтвом. Картина Генрі Вільяма Банбурі &#;М&#;ясник Дік та Ткач Сміт захопили клерка Четема (Генрі VI, частина II)&#;,
Сьогодні процесуально майже нічого не відрізняє адвоката від простого юриста. І тут почати треба з найелементарнішого. Вони разом в коридорі чекають на запрошення зайти до зали судового засідання (це якщо пощастить і засідання не буде проведено просто в кабінеті судді). У них відповідальність за ненадання відповіді на запит не має спеціального приміщення в судах для роботи з документами. Натомість, майже завжди вони є свідками, як прокурор вільно, ще задовго до початку судового засідання може заходити до кабінету судді. Тому можна було б почати з облаштування таких, здавалося, дрібничок, а завершити &#; процесуальними відмінностями. Наприклад, дозволити тільки адвокатам спілкуватися з суддею поза процесом. В кабінеті або по телефону, але за умови запрошення представника опонента до такої розмови. Ось це і є європейська практика, яка вартує втілення. Можливостей для заохочення стати адвокатом безліч. Єдиною відмінністю адвоката від «не адвоката» є адвокатські запити та задекларовані гарантії функціонування адвокатури: адвокатська таємниця, кримінальна відповідальність за перешкоджання адвокатській діяльності, ускладнений процес обшуку та арешту адвоката. З іншого боку існує відповідальність адвоката перед кваліфікаційною комісією за надання неякісних послуг. Проте такі декларації прописані лише на папері, в той час як вони не мають під собою практичного підґрунтя. Очільники та самоврядування вже давно не є цербером на сторожі охорони прав адвокатів. Кількість вироків за перешкоджання адвокатській діяльності наближається до нуля за наявності безлічі фактичних підстав для цього. Одним з відмінних інститутів адвокатури мав залишитись адвокатський запит. Інколи запит &#; це чи не єдиний інструмент, яким може скористатися адвокат у відповідальність за ненадання відповіді на запит захисту клієнта, а тому користуються ним. Проте на практиці він також нерідко виявляється неефективним, однак частина провини за це лежить і на самих адвокатах. Існує адміністративна відповідальність за ненадання відповіді на адвокатський запит або несвоєчасне надання та неповне надання (стаття КУпАП). Протокол про порушення повинен складати голова Ради адвокатів області. Відповідну статистику звернень адвокатів за роки можна знайти на сайти ВГО «Асоціація правників України»:
На практиці запитів робляться тисячі, а відповідають лише на сотню з. Чиновник завжди знає як не відповісти або відповісти і не надати тієї інформації, що необхідна адвокату для захисту інтересів довірителя. Посадовець ставиться з неповагою до інституту адвокатського запиту. Адвокати в свою чергу не користуються механізмом адміністративного покарання, тому що знають &#; це довгий процес, по закінченню якого пройдуть всі строки актуальності відповіді для захисту клієнта. Ані адвокатура, ані держава не робить нічого для наділення адвоката перевагами у порівнянні з юристом. Монополія також не посприяє розвитку адвокатури. Все тільки законсервується, а інакомислення стане приводом для вилучення з професії. Відсутність конкуренції консервує найгірші складові інституту, та стає на шляху його якісного розвитку. Наразі адвокати повинні об’єднатися для досягнення змін у законодавстві України, які б дозволили адвокатам бути членами не тільки однієї монопольної асоціації НААУ, а й інших асоціацій. Наводячи приклади монополії адвокатів на представництво в судах, прихильники такого нововведення забувають сказати про конкуренції асоціацій адвокатів. Конкуренція – це шлях до саморозвитку та вдосконалення, що доведено досвідом. Створення конкурентів НААУ – має бути однією з актуальних цілей адвокатів. Такі об’єднання можуть утворити систему «стримання та противаг» у сфері адвокатури. Парламентарі мусять приймати закони ніби вони вже в опозиції і бідні. Не треба вирішувати проблему насильницькою імплементацією монополії адвокатури. Можновладці мають запровадити умови для розвитку адвокатури, ввести західні стандарти академічної юридичної освіти. Сьогодні будь-який вуз заробляє, наспіх випускаючи фахівців у галузі Права, навіть ВНЗ Поплавського. Законодавці, думайте про освіту, про конкурентну якість послуг, про кінцевого споживача. Тільки після вирішення проблем у цих спектах &#; можна говорити про монополію. &#;Бог, однак не безсмертний&#. Дружина Вільяма Шекспіра йому ж про п&#;єсу (опубліковано 11 березня ) Автори
ЗастереженняАвтор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний ТОВ «Гугл» сплатило 1 мільйон гривень штрафу за неподання у встановлений строк інформації на вимогу державного уповноваженого Антимонопольного комітету України. Ця інформація була необхідна Комітету для розслідування за заявою фізичної особи-підприємця щодо блокування його облікового запису у додатку «Google Мій бізнес». Нагадаємо, положеннями статей 22 та 22¹ Закону України «Про Антимонопольний комітет України» передбачено, що вимоги державного уповноваженого Комітету є обов'язковими для виконання у визначений ним строк. Відтак 2 квітня року Комітет прийняв рішення про накладання штрафу на товариство у розмірі до грн. Розмір штрафу обумовлювався ще й обтяжуючими обставинами - «Гугл» не надавав Комітету затребувану інформацію більше року. Це унеможливило повний і всебічний розгляд Комітетом заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Штраф підлягав сплаті у двомісячний строк з дня одержання товариством рішення. Станом на 19 травня року цей суб’єкт господарювання надіслав до Комітету документи, що підтверджують сплату штрафу.
Законом передбачено збільшити розмір існуючих санкцій за неналежне реагування на депутатські запити та депутатські звернення та за невиконання законних вимог народного депутата України, Рахункової палати, члена Рахункової палати та посилено відповідальність за невиконання службовою особою законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ради, створення штучних перешкод у їх роботі, надання їм завідомо неправдивої інформації. Відповідні зміни внесено до статті 19 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими підвищуються санкції за недодержання встановлених законом строків надання відповіді на звернення народного депутата України, ненадання, надання неправдивої або неповної інформації на таке звернення (від до неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), за недодержання встановлених законом строків надання відповіді на запит народного депутата України, ненадання, надання неправдивої або неповної інформації на такий запит (з до неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) та за невиконання законних вимог Рахункової палати, члена Рахункової палати, створення перешкод у їх роботі під час здійснення ними своїх повноважень, надання неправдивої або неповної відповідальність за ненадання відповіді на запит або ненадання інформації у строк, встановлений законом (від до неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Законом також внесено зміни до статті Кримінального кодексу України, якими збільшено розміри штрафів за невиконання службовою особою законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ради, створення штучних перешкод у їх роботі, надання їм завідомо неправдивої інформації (від до неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) та за невиконання службовою особою законних вимог комітетів Верховної Ради України, тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України чи спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, створення штучних перешкод у їх роботі, надання недостовірної інформації (від до неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Проект Закону зареєстровано за №
Версія для друку Источник: https://www.rada.gov.ua/news/Novyny/html |
| Відповіді зно магістратура 2019 | 723 |
| ДПА 2014 МАТЕМАТИКА 11 КЛАС ВІДПОВІДІ СКАЧАТЬ | Монополія Адвокатури, як Інструмент Ліквідації її Незалежності та як Порушення Прав на ЗахистЗміни до Конституції України в частині правосуддя включають в себе запровадження монополії адвокатів на представництво в суді. Такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих на сьогодні прав в Конституції, що задекларовані статтею Виключне право адвокатів на представництво в суді ускладнить доступ до правосуддя, а відсутність конкуренції законсервує проблеми адвокатури та стане причиною стагнації розвитку адвокатури. &#;The first thing we do, let&#;s kill all the lawyers&#.Генрі VI, король Англії, герой твору Шекспіра. Події XV ст. На початку XXI ст. Конституційний суд України (далі &#; КСУ) втілює в життя вислів Генрі VI, 20 січня року ухвалюючи зміни до Конституції, що дозволяють запровадити монополію адвокатури на представництв ов судах України. Зміни були розроблені Конституційної комісією, яка була одноосібно створена Президентом. Сьогодні виключно адвокат повинен захищати особу тільки у кримінальному провадженні. Така часткова монополія була запроваджена у році за відповідальність за ненадання відповіді на запит нового Кримінального процесуального кодексу. Наразі, громадяни вільні у виборі свого представника в суді у господарському, цивільному та адміністративному процесах: це може бути юрист, юрисконсульт підприємства або навіть сусід – доктор юридичних наук. Натомість, схвалені КСУ зміни у статті передбачають, що “&#;виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення&#;”. Зміни вже пройшли перше голосування у Парламенті України. Наступним кроком до остоточного ухвалення цих змін має стати друге голосування у Верховній раді. Монополія адвокатів мала би гарантувати якість правових послуг, проте у сучасних українських реаліях вона навряд чи відповідальність за ненадання відповіді на запит до позитивних змін. Ця стаття робить спробу мотивовано пояснити причину такого невтішного прогнозу та наводить рекомендації поліпшення ситуації на ринку правових послуг. Мотивуючи запровадження монополії на представництво в судах представники Президента спираються на Західну практику. При цьому вони не порівнюють історію та реалії адвокатури України та Заходу. Розпочати таке порівняння можна було б літньою історією Верховенства Права у Великій Британії, що відобразила би вплив адвокатів на становлення держав та їх інститутів (професії праотців США, роль адвокатів у Великій французькій революції відповідальність за ненадання відповіді на запит безліч інших прикладів). На противагу цьому західному досвіду необхідно поставити вітчизняний &#; історію адвокатури України. Розвиток цього інституту відображається в історії країни: перехід від кріпосного рабства, що завершилось у му році, до нового комунного рабства. Останньому були властиві відсутність права власності, як такого; номінальність прав людини, що супроводжувалась ігноруванням свобод пересування та слова; декларативність адвокатури та її толерантність до каральної машини держави протягом ти років (хоча саме адвокатура має бути завзятим її антагоністом). У цей період стає сталим вираз «міліцейський адвокат». Саме в цей час у кримінальних процесах над дисидентами, адвокати за них визнають вину в суді. Тут варто згадати процес Василя Стуса, його адвокатом був Медведчук В.В. і саме він в судовому засіданні визнав вину свого підзахисного. Після, Медведчука чекала карколомна кар’єра номенклатурника в адвокатурі незалежної України (голова Шевченківської колегії адвокатів, Президент Спілки адвокатів України, далі – Ви знаєте). Тому, не варто порівнювати, а тим більше ототожнювати адвокатуру України та Європи. Розвиток не відбувається незалежно від історії і на це потрібен час. Запровадження монополії адвокатури на представництво в судах створить одну з найпотужніших структур в Україні, в деяких аспектах подібну на прокуратуру. Річ в тім, що, відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», кожен адвокат автоматично стає членом Національної асоціації адвокатів України (далі &#; НААУ). Тобто НААУ буде єдиним органом, уповноваженим видавати свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та позбавляти цих документів будь-яку особу. Така структура, безперечно, має ризики стати каральним органом для всіх адвокатів країни, в інструментарії якого буде не стільки пряник, скільки батіг для нелояльних до системи осіб. Наразі вже є прецеденти позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю Андрія Вишневського на закритому засіданні з формулюванням «за порушення адвокатської етики» за висловлювання про сучасний невтішний стан адвокатури. На жаль, самоврядування адвокатури успадкувало від радянської держави все найгірше і перетворилося на болото, що виштовхує на верхівку не найдостойніших. Монополія на представництво в суді та монополія на асоціацію тільки відповідальність за ненадання відповіді на запит поточні проблеми адвокатури: непоодинокі бійки під час з’їздів адвокатів усіх рівнів або закриті з’їзди без повідомлень “небажаних” осіб. Сьогодні відсутня єдність адвокатів, а отже вони не зможуть переобрати та фундаментально змінити самоврядування. Закономірною буде і деградація адвокатури, як інституту, що не буде знати конкуренції. Невіглаством можна також назвати і те, що монополію, тобто обмеження відповідальність за ненадання відповіді на запит виборі захисника, хочуть прописати саме в Конституції України – фундаменті, що закріплює права і свободи людини, а також обов’язки державних органів. По-перше, у разі закріплення монополії адвокатів саме у Конституції України — це буде єдиний світовий приклад закріплення монополії недержавної самоврядної організації на рівні Конституції. По-друге, обмеження є неприпустимим, оскільки зміни безпідставно звужують зміст та обсяг права на вільний вибір захисника, передбаченого статтею 59 Конституції.КСУ раніше двічі тлумачив цю норму, зауваживши, що «особа має вільно, без неправомірних обмежень, отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, яких вона потребує» та визначив «вільний вибір захисника як одну з конституційних гарантій». В свою чергу своїм висновком відщо дозволяє встановити монополію, КСУ відмовився від власної практики без будь-якого обґрунтування. Отже, такі зміни не відповідають статтям 22 та Конституції, де імперативно зафіксовано, що не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав. До того ж, таку думку висловили судді КСУ Сліденко І., Сас С. та Гультай М. Вищий адміністративний суд надіслав свій висновок Президенту та ВРУ, де висловив занепокоєння таким нововведенням. Незважаючи на те, що монополія матиме поступово набирати обертів до року, вона все одно штучно утворить дефіцит адвокатів та ускладнить доступ до правосуддя. По-перше, така зміна суттєво підвищить вартість послуг адвокатів. По-друге, отримання ліцензії адвоката перетвориться на комерційний проект. Сьогодні адвокатське відповідальність за ненадання відповіді на запит не є панацеєю на ринку правових послуг, тому охочих його отримати не змушують до “благодійних внесків”, які “прискорять процес”. Але коли адвокатське свідоцтво стане єдиним папером, що даватиме право на представництво в суді – це перетворить його отримання на комерційний проект. Також треба зазначити, що навіть сьогодні, з монополією адвокатури тільки у кримінальному процесі, адвокатів не вистачає у маленьких містах &#; там за необхідності запрошують адвокатів з інших міст. Уявімо тепер, який дефіцит виникне у разі монополії на цивільний, господарський та адміністративний процес. Окремої уваги заслуговує процес доступу до професії. Існує два шляхи:
Не передбачено жодних винятків, наприклад, для осіб з літньою практикою в галузі права чи професорів. Безперечно, уваги заслуговує питання представництва юридичних осіб відповідальність за ненадання відповіді на запит підприємств та державних органів. Наразі юридичних осіб – підприємств у судах здебільшого представляють штатні юрисконсульти. Отже, підприємства повинні будуть або посприяти отриманню адвокатського статусу юрисконсультами (це коштуватиме часу і чималих грошей) або запросити на роботу адвоката (чималі гроші та час на «введення в курс справи»). У випадку державних органів треба зауважити, що держслужбовець не має права займатися адвокатською діяльністю. З цієї причини єдиним виходом буде винаймати адвокатські компанії через тендери за бюджетний кошт. Така обставина безпосередньо закладає корупційну складову. В свою чергу, вартість адвокатських послуг буде лягати на плечі платників податків через бюджетне фінансування адвокатських послуг. Наведені вище аргументи дозволяють зробити невтішний висновок: для суспільства сьогодні є більш прийнятною відсутність монополії. Особливо розчаровує, що адвокати і держава не змогли виховати у відповідальність за ненадання відповіді на запит України повагу і необхідність в адвокаті, адже саме адвокат може найкраще і якомога якісніше, представляти їх інтереси в судах. Споживачі правових послуг не бачать різниці між адвокатом та юристом: на практиці її просто немає. Протилежну ідею спробують насадити насильно із запровадженням змін, мотивованих, на думку автора, такими чинниками:
Проте насилля у запровадженні монополії адвокатури можна уникнути, створивши гідні умови для існування адвокатури в Україні, для її розвитку та удосконалення самоврядування. Саме це має призвести до бажання юристів вишикуватись в чергу за адвокатським свідоцтвом. Картина Генрі Вільяма Банбурі &#;М&#;ясник Дік та Ткач Сміт захопили клерка Четема (Генрі VI, частина II)&#;,
Сьогодні процесуально майже нічого не відрізняє адвоката від простого юриста. І тут почати треба з найелементарнішого. Вони разом в коридорі чекають на запрошення зайти до зали судового засідання (це якщо пощастить і засідання не буде проведено просто в кабінеті судді). У них обох не має спеціального приміщення в судах для роботи з документами. Натомість, майже завжди вони є свідками, як прокурор вільно, ще задовго до початку судового засідання може заходити до кабінету судді. Тому можна було б почати з облаштування таких, здавалося, дрібничок, а завершити &#; процесуальними відмінностями. Наприклад, дозволити тільки адвокатам спілкуватися з суддею поза процесом. В кабінеті або по телефону, але за умови запрошення представника опонента до такої розмови. Ось це і є європейська практика, яка вартує втілення. Можливостей для заохочення стати адвокатом безліч. Єдиною відмінністю адвоката від «не адвоката» є адвокатські запити та задекларовані гарантії функціонування адвокатури: адвокатська таємниця, кримінальна відповідальність за перешкоджання адвокатській діяльності, ускладнений процес обшуку та арешту адвоката. З іншого боку існує відповідальність адвоката перед кваліфікаційною комісією за надання неякісних послуг. Проте такі декларації прописані лише на папері, в той час як вони не мають під собою практичного підґрунтя. Очільники та самоврядування вже давно не є цербером на сторожі охорони прав адвокатів. Кількість відповідальність за ненадання відповіді на запит за перешкоджання адвокатській діяльності наближається до нуля за наявності безлічі фактичних підстав для цього. Одним з відмінних інститутів адвокатури мав залишитись адвокатський запит. Інколи запит &#; це чи не єдиний інструмент, яким може скористатися адвокат у процесі захисту клієнта, а тому користуються ним. Проте на практиці він також нерідко виявляється неефективним, однак частина провини за це лежить і на самих адвокатах. Існує адміністративна відповідальність за ненадання відповіді на адвокатський запит або несвоєчасне відповідальність за ненадання відповіді на запит та неповне надання (стаття КУпАП). Протокол про порушення повинен складати голова Ради адвокатів області. Відповідну статистику звернень адвокатів за роки можна знайти на сайти ВГО «Асоціація правників України»:
На практиці запитів робляться тисячі, а відповідають лише на сотню з. Чиновник завжди знає як не відповісти або відповісти і не надати тієї інформації, що необхідна адвокату для захисту інтересів довірителя. Посадовець ставиться з неповагою до інституту адвокатського запиту. Адвокати в свою чергу не користуються механізмом адміністративного покарання, тому що знають &#; це довгий процес, по закінченню якого пройдуть всі строки актуальності відповіді для захисту клієнта. Ані адвокатура, ані держава не робить нічого для наділення адвоката перевагами у порівнянні з юристом. Монополія також не посприяє розвитку адвокатури. Все тільки законсервується, а інакомислення стане приводом для вилучення з професії. Відсутність конкуренції консервує найгірші складові інституту, та стає на шляху його якісного розвитку. Наразі адвокати повинні об’єднатися для досягнення змін відповідальність за ненадання відповіді на запит законодавстві України, які б дозволили адвокатам бути членами не тільки однієї монопольної асоціації НААУ, а й інших асоціацій. Наводячи приклади монополії адвокатів на представництво в судах, прихильники такого нововведення забувають сказати про конкуренції асоціацій адвокатів. Конкуренція – це шлях до саморозвитку та вдосконалення, що доведено досвідом. Створення конкурентів НААУ – має бути однією з актуальних цілей адвокатів. Такі об’єднання можуть утворити систему «стримання та противаг» у сфері адвокатури. Парламентарі мусять приймати закони ніби вони вже в опозиції і бідні. Не треба вирішувати проблему насильницькою імплементацією монополії адвокатури. Можновладці мають запровадити умови для розвитку адвокатури, ввести західні стандарти академічної юридичної освіти. Сьогодні будь-який вуз заробляє, наспіх випускаючи фахівців у галузі Права, навіть ВНЗ Відповідальність за ненадання відповіді на запит. Законодавці, думайте про освіту, про конкурентну якість послуг, про кінцевого споживача. Тільки після вирішення проблем у цих спектах &#; можна говорити про монополію. &#;Бог, однак не безсмертний&#. Дружина Вільяма Шекспіра йому ж про п&#;єсу (опубліковано 11 березня ) Автори
Застереження відповідальність за ненадання відповіді на запит Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язанийСтаття Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов&#;язків щодо виховання дітейУхилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей - тягне за собою попередження або накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, крім порушень, передбачених частинами третьою або четвертою статті цього Кодексу, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які відповідальність за ненадання відповіді на запит замінюють, від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Невиконання рішення органу опіки та піклування щодо визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від дитини, - тягне за собою накладення штрафу від ста до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Діяння, передбачене частиною п’ятою цієї статті, вчинене повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягне за собою накладення штрафу від ста п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та тимчасове обмеження того з батьків, з ким проживає дитина, у праві виїзду за межі України та обмеження у праві керування транспортним засобом - до виконання рішення в повному обсязі. Умисне порушення встановленого законом обмеження щодо строку перебування дитини відповідальність за ненадання відповіді на запит межами України у разі самостійного вирішення питання про тимчасовий виїзд дитини за межі України тим із батьків, з яким рішенням суду визначено або висновком органу опіки та піклування підтверджено місце проживання цієї дитини, - тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. {Стаття із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № від№ від ; Законами № /ВР від№ 55/ВР від ; текст статті в редакції Закону № VIII від ; із змінами, внесеними згідно із Законом № VIII від } КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": Аналізуйте судовий акт:За дії дитини-«графітчика» мусять відповідати батьки (Зарічний районний суд м. Суми № //20 від ) Мабуть в усіх містах на стінах будинків, у підземних переходах тощо ми можемо бачити «графіті». Інколи ці малюнки виконано на досить професійному рівні, іноді це просто «теги», тобто стилізована підпис «бомбера». Гарно це чи ні – залежить лише від естетичного сприйняття такої творчості кожною окремою особою. Але ж законодавець в цій площині передбачає покарання за такі дії, а саме визнає нанесення «графіті» адміністративним правопорушенням, передбаченим ст. КУпАП. Однак такий штраф порівняно із витратами на приведенням стін, парканів тощо є мізерним ( грн.) Чи може все ж таки змушувати «бомберів» особисто видаляти свою творчість? У даній справі «бомбера» помітили за малюванням, але ж той виявився таким, що не досяг 16 років, а тому, відповідно до ст. 12 КУпАП не може бути притягнутий до адмінвідповідальності. У зв’язку із цим адмінпротокол було складено на батька цього відчайдуха за ч. 3 ст. КУпАП (Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей) та накладено адмінстягнення у вигляді штрафу у розмірі грн. Окремо хочу звернути увагу читача, що стягнення за ст. КУпАП законодавцем визначено у розмірі штрафу від відповідальність за ненадання відповіді на запит до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, однак за ч. 3 ст. КУпАП вже від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Аналізуйте судовий акт:Пропуск уроків малолітнім є неналежним виконанням батьківських обов’язків, за що батьків притягують до адмінвідповідальності за ст. КУпАП (Червоноградський міський суд Львівської області від 11 серпня р. у справі № //17) Хоча штраф за статею КУпАП - "невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей" і мізерний, проте інколи суди, таким чином, нагадують батькам про їх обов'язки щодо виховання власних дітей. В даному випадку малолітній син без поважних причин пропустив 73 уроки, про що був складений протокол та відповідне подання до суду директора школи, де він навчався. Це вже повторне притягнення батьків до адміністративної відповідальності за цією статтею. Слід додати, що в суд батьки відповідальність за ненадання відповіді на запит з’являються, тому навряд чи штраф в сумі 34,00 грн. це ефективний засіб змусити стежити за поведінкою дитини. П'ять років тому, 8 травня го, запрацював закон "Про доступ до публічної інформації", який тоді вважався одним з найкращих законів про доступ у світі. Проте прогресивні норми українського закону врівноважуються особливостями його виконання. Ось тільки п'ять типових відмазок, які використовують чиновники, щоб не відповісти вчасно і по суті. 1. Продовжено до 20 днів Закон "Про доступ" зобов'язує надавати інформацію усім громадянам протягом 5 днів. Терміни досить стислі, але, враховуючи, що йдеться про готову інформацію, яку потрібно лише переслати – то, щоб натиснути кнопку "Відправити", це не такий уже й малий час. Проте, щоб працювати швидко, у чиновника є дві перепони. Перша – філософська: система вважає всю інформацію своєю власністю і не розуміє, чому має нею ділитися. Український чиновник і досі не виріс із гоголівської шинелі, трохи перекроєної на радянський копил – відповідальність за ненадання відповіді на запит свято вірить, що його обов'язок "не пущати". І дивується, коли його зобов'язують "пущати". Друга – технічна: система обліку запитів і надсилання відповідей є максимально забюрократизованою, передбачає детальну реєстрацію, отримання низки санкцій керівників, малі штати відділів з роботи з публічною інформацією. Але закон гуманний: він передбачає, що якщо запит стосується великого обсягу інформації або потребує її пошуку серед значної кількості даних – розпорядник може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів. Так от, є такі розпорядники, які майже автоматично відправляють вам повідомлення про продовження терміну. Однак якщо ви думаєте, що після 20 робочих днів розпорядник вам таки надасть відповідь – то це не зовсім так, а часто зовсім не так: вам доведеться нагадати про себе і свої запитання, а може, і не один раз. Продовження термінів спрацьовує як додатковий фільтр: не всі запитувачі можуть чекати 20 днів. Не всі через 20 днів наполягатимуть на відповіді. Регулярно зловживає правом продовжувати терміни розгляду Міністерство оборони. Якось "Доступ до правди" запитав у Міністерства оборони, скільки закуплено принтерів для друку пластикових прес-карт і скільки грошей виділено на рік на обслуговування цих принтерів. У відповідь МО написало, що продовжує терміни розгляду запиту до 20 днів. Виявилося, що 20 днів потрібно, щоб рахувати, як з'ясувалося потім, аж цілих два принтери. Або інший приклад. Проект "Ні Корупції!" надіслав запит до Адміністрації президента з проханням надати підстави, на яких голова АП Борис Ложкін 18 березня року у свій робочий час проводив зустріч із представниками ЗМІ на презентації видання "Четверта республіка", де він виступає співавтором як приватна особа. У відповідь – отримав повідомлення про подовження строку відповіді на запит до 20 днів. Хоча навряд чи тут ідеться про надання великого обсягу інформації чи пошук серед значної кількості даних – радше йдеться про небажання пояснювати суспільству дисциплінарні вольності голови АП. 2. Ім'я, сестро Щоб обламати запитувача, українські чиновники часто використовують простий, але ефективний прийом. У законі "Про доступ до публічної інформації" пунктом 1 частини 5 статті 19 передбачено, що "Запит на інформацію має містити ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є". Як ви розумієте слово "ім'я"? Запевняю, ви неправильно розумієте слово "ім'я". Тому якщо ви підпишете свій запит, припустімо, Микола або відповідальність за ненадання відповіді на запит Микола Петренко, то чиновники з неприхованою радістю можуть вам відмовити у відповіді, посилаючись на те, що відповідно до статті 28 Цивільного кодексу України "ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить". Деякі колеги підписують свої запити "Мішель Баракович Обама". І отримують відповіді на відміну від Миколи і навіть Миколи Петренка. Бо Мішель Баракович виконав усі формальні вимоги закону, а Микола – ні. З цього приводу є роз'яснення Офісу Уповноваженого з прав людини, основного наглядового органу у сфері доступу до інформації: оскільки закон не вимагає ідентифікації запитувача, тобто надсилання копії його паспорта чи іншого посвідчення особи, то й ідентифікація особи запитувача є суто добровільною. Адже розпорядникові неважливо, хто подав запит – важливо, чи він має інформацію, яку закон зобов'язує його надати на запит. Проте в Національній поліції, приміром, чи Харківській міській раді наполягають на тому, що вони не лише державні органи, а й виховні. І поки запитувачі Єлизавета чи Denis не підпишуться правильно, можуть на відповідь не розраховувати. А от Мішель Баракович Обама – інше діло. 3. "Містять конфіденційну інформацію" А ще трапляється так: ви запитуєте в розпорядника документ: приміром, охоронний договір на пам'ятку архітектури, або, приміром, господарську угоду між комунальним підприємством "Київський метрополітен" та ВАТ "ДОК-3" на 48 мільйонів бюджетних гривень. А розпорядник відповідає приблизно так: ці документи регулюють відносини між різними юридичними і фізичними особами та містять конфіденційну інформацію про другу сторону договору. Одразу зауважимо, що в цьому випадку йдеться про неправомірну відмову. У такому разі, якщо ви журналіст, то вашого розпорядника можуть посадити до шести місяців. І це не жарт – це нещодавно ухвалені парламентом та підписані Президентом зміни до Кримінального кодексу. Якщо ви не журналіст – на чиновника чекатиме адміністративне покарання. Не всі розпорядники про це знають. Тому в будь-якій ситуації важливо лишатися гуманістами і пояснювати людям, на які неприємності вони себе наражають. Ваша аргументація у даному разі має будуватися на двох статтях: – сьома частина 6-ї статті закону "Про доступ до публічної інформації", відповідно до якої: "Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений". Тобто розпорядник інформації має приховати (наприклад, ретушувати) конфіденційні персональні дані, як-от серія та номер паспорту особи, ідентифікаційний код та інші реквізити – та надати копії документів без них; – частина 5 6-ї статті закону "Про доступ до публічної інформації", у якій чітко визначено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по-батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Якось у Виноградівської міськради запитали копії рішень про надання комунальної землі в особисту власність. Спочатку відповідач повідомив запитувача про продовження строку розгляду запиту до 20 робочих днів (дивись пункт перший), а потім відмовив у зв'язку з тим, що в документах міститься конфіденційна інформація про осіб. А відмовляючи, ще й зауважив, що у законі "Про доступ" не написано, що органи влади мають прикривати конфіденційну інформацію листочками чи замальовування коректором. Хоча саме це і є прямою нормою закону: прикрити все конфіденційне і надати документ. Суд першої інстанції теж прочитав статтю закону в той же спосіб, що й Виноградівська міська рада. А за ними і Львівський апеляційний теж. Не знаю, чи сміялися в касації, але в ухвалі Вищого адміністративного суду чітко сказано: інформація про земельні ділянки є публічною – саме на підставі процитованої вище ч.5 ст.6 – і перелік осіб таки доведеться надати. А от персональну інформацію закрити. 4. "Я не розпорядник" Ще цікавий прийом: державні й комунальні установи будуть усіляко відкараскуватися від того, що вони є розпорядниками інформації. Приміром, Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації" впевнено, що воно не є розпорядником інформації. І Комунальне підприємство "Словміськводоканал". У Донецькому окружному адміністративному суді перебуває справа, де КП "Словміськводоканал" доводить, що не зобов'язане давати інформацію на запити, бо не є суб'єктом владних повноважень. Згідно 1-ї частини відповідальність за ненадання відповіді на запит 1 закону "Про доступ": "Публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в відповідальність за ненадання відповіді на запит виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у відповідальність за ненадання відповіді на запит суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом". Так от, слов'янські комунальники прочитали цю статтю так, що на запити повинна надаватись інформація, яка знаходиться у володінні тільки суб'єктів владних повноважень, не помітивши слів "інших розпорядників публічної інформації". Контраргументом тут є 4-й пункт другої частини ї статті закону "Про доступ до публічної інформації": "До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією)". Далі цитуємо вже інший закон, 2-га частина ї статті закону "Про інформацію", де є визначення, що таке "суспільний інтерес": це інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо. Ну й, звісно, часто допомагає відповідальність за ненадання відповіді на запит цитована частина 5 статті 6 Закону "Про доступ до публічної інформації" про розпорядження бюджетними коштами та державним і комунальним майном. 5. "Ми не маємо створювати нову інформацію" Публічна інформація – це відображена та задокументована інформація. Тобто вже готова. Часто чиновники прагнуть підмінити слово "інформація" словом "документ". Мовляв, у нас же немає даних, про які ви запитуєте, в одному документі, ваші дані нам доведеться своїми руками вибирати з різних документів, а отже, створювати новий. А створювати ми не зобов'язані. Бінго! Приміром, Державна фіскальна служба України не надала інформацію щодо одержаних доходів та сплачених податків фізичною особою Петром Порошенком у роках. ДФС відповіла, що не може задовольнити цей запит, адже це вимагає створення нової інформації та потребує проведення аналітичної роботи. "Визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків", – сказано у листі фіскальної служби. "В цій ситуації відповідальність за ненадання відповіді на запит органи занадто вузько витлумачили "задокументованість" публічної інформації", – так коментувала цей випадок для "Доступу до правди" юрист Інституту медіаправа Віта Володовська. Дійсно, закон "Про доступ до публічної інформації" не вимагає від розпорядників створювати інформацію. Однак він і не зводить публічну інформацію лише до тих даних, які містяться в єдиному документі. Досить часто надання відповіді на запит вимагає вибірки відомостей з різних документів чи реєстрів, що аж ніяк не може вважатись створенням нової інформації. Адже вона вже була раніше зафіксована, хоч і на різних носіях. * * * У році, коли було ухвалено закон "Про доступ до публічної інформації", Україна посіла 9 місце серед 89 країн за рейтингом забезпечення права на інформацію, розробленим двома провідними міжнародними організаціями Access Info Europe та Centre for Law and Democracy. Станом на рік Україна в цьому ж рейтингу за якістю тексту закону посідає 19 місце у світі. Втрата позицій за роки дії закону пов'язана з тим, що інші країни вдосконалюють своє інформаційне законодавство, натомість українські депутати ніяк не можуть ухвалити правки до закону "Про доступ", які містяться у законопроектах та а. Ці законопроекти пропонують технічні зміни в текст закону, уточнення окремих положень і формулювань, які б унеможливили відмазки чиновників, зокрема і перелічені вище. Також правки посилюють повноваження офісу Омбудсмана з контролю по відповідальність за ненадання відповіді на запит цього закону – адже відповідальність за ненадання відповіді на запит порушень закону призводить і неналежний контроль за його виконанням. Нині дотримання права на доступ до інформації в офісі Уповноваженого контролюють лише 17 чоловік на всю Україну. Скоро виповниться рік, як Верховна Рада обговорює законопроекти. Проте ніяк не може наважитися за них проголосувати. Леся Ганжа, "Доступ до правди", спеціально для УП Теми: законодавство Источник: http://www.pravda.com.ua/articles//05/8//Карантин: які права обмежуються та чи виникають додаткові обов’язкиНормативна база
Загальна інформаціяКарантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб (стаття 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб»). Карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я (Міністерство охорони здоров'я України), за поданням головного державного санітарного лікаря України. Обмеження обмеження прав фізичних і юридичних осіб умовах карантинуВ Україні в умовах карантину можуть бути обмежені окремі права фізичних і юридичних осіб. ♦ Право на вільне пересування. Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" наділяє повноваженнями місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування встановлювати особливий режим в'їзду на територію карантину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів, а у разі потреби – проводити санітарний огляд речей, багажу, транспортних засобів та вантажів в умовах карантину, а також створювати на в'їздах і виїздах з території карантину контрольно-пропускні пункти. Так, це є обмеженням прав людини на свободу пересування, закріплених у статті 33 Конституції України. Однак, пункт 4 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що право вільного пересування в певних місцевостях може підлягати обмеженням, що встановлено законом і виправдано суспільними інтересами в демократичному суспільстві. До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред’явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину (стаття 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"). ♦ Право на освіту. Під час карантину існують певні обмеження щодо права на освіту, що полягає у забороні під час карантину відвідування закладів освіти її здобувачами, однак освітян ніхто не обмежує у праві здобувати освіту дистанційно. ♦ Право на мирні зібрання. Обмежено також право особи на свободу мирних зібрань. Обмежувальні протиепідемічні заходи у зв'язку з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня року № "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - Постанова) залежно від епідемічної ситуації на території України в цілому або на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) встановлюється “зелений”, “жовтий”, “помаранчевий” або “червоний” рівень епідемічної небезпеки поширення COVID “Зелений”, “жовтий” та “помаранчевий” рівні епідемічної небезпеки визначаються керівником робіт з ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, пов’язаної із поширенням на території України COVID, за результатами щоденної оцінки відповідних ознак епідемічної небезпеки. Інформація про зазначені рівні розміщується на офіційному інформаційному порталі Кабінету Міністрів України та веб-сайті Міністерства охорони здоров’я. “Зелений” рівень епідемічної небезпекиЗ 17 червня року на території України встановлюється “зелений” рівень епідемічної небезпеки, відповідно до якого забороняється:
У разі відсутності документів, передбачених в абзаці першому цього підпункту, уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляє іноземцям та особам без громадянства у перетині державного кордону в порядку, визначеному статтею 14 Закону України “Про прикордонний контроль”;
У разі відсутності документів, передбачених в абзаці першому цього підпункту, уповноважена службова особа відповідальність за ненадання відповіді на запит охорони державного кордону відмовляє іноземцям та особам без громадянства у перетині державного кордону в порядку, визначеному статтею 14 Закону України “Про прикордонний контроль”;
У разі відсутності документів, передбачених в абзаці першому цього підпункту, уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляє іноземцям та особам без громадянства у в’їзді на тимчасово окуповані території в Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та виїзді з них згідно з Порядком в’їзду відповідальність за ненадання відповіді на запит тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня р. №та Порядком в’їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня р. № ;
Обмеження, передбачені цим підпунктом, не застосовуються за відповідальність за ненадання відповіді на запит наявності в усіх учасників та організаторів заходу документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, міжнародного, внутрішнього COVID-сертифіката України, виданого в Україні відповідно до Порядку формування та використання сертифіката, що підтверджує вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, негативний результат тестування або одужання особи від зазначеної хвороби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня р. № “Деякі питання формування та використання сертифіката, що підтверджує вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, негативний результат тестування або одужання особи від зазначеної хвороби”, або іноземного сертифіката, що підтверджує вакцинацію від COVID однією дозою дводозної вакцини (жовті сертифікати), або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені Всесвітньою організацією охорони здоров’я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, негативний результат тестування методом полімеразної ланцюгової реакції або одужання особи від зазначеної хвороби, чинність якого підтверджена за допомогою Єдиного державного вебпорталу відповідальність за ненадання відповіді на запит послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія);
“Жовтий” рівень епідемічної небезпеки“Жовтий” рівень епідемічної небезпеки встановлюється одночасно на території всіх регіонів рішенням Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій за ініціативою Міністра охорони здоров’я, яке розміщується на офіційному інформаційному порталі Кабінету Міністрів України. У разі встановлення “жовтого” рівня епідемічної небезпеки додатково встановлюються заборони, передбачені пунктом 3 Постанови. “Помаранчевий” рівень епідемічної небезпеки“Помаранчевий” рівень епідемічної небезпеки є попереджувальним рівнем, який свідчить про ускладнення епідемічної ситуації в регіоні, що може призвести до запровадження посилених обмежувальних протиепідемічних заходів. Додатково на території регіонів, на яких установлено “помаранчевий” рівень епідемічної небезпеки, рішенням регіональних комісій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій запроваджуються посилені заходи контролю за дотриманням на території відповідальність за ненадання відповіді на запит встановлених обмежувальних протиепідемічних заходів, готовності закладів охорони здоров’я до прийому хворих на COVID, виявлення та реєстрації осіб з підозрою на COVID відповідно до стандартів Міністерства охорони здоров’я. “Червоний” рівень епідемічної небезпеки“Червоний” рівень епідемічної небезпеки встановлюється рішенням Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій за ініціативою Міністра охорони здоров’я протягом 48 годин з моменту настання підстав, передбачених пунктом Постанови, яке розміщується безпосередньо на офіційному інформаційному порталі Кабінету Міністрів України. На території регіонів, на яких установлений “червоний” рівень епідемічної небезпеки, додатково встановлюються заборони, передбачені пунктом Постанови. Постановою Кабінету Міністрів України від № "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня р. № " в пункт внесено зміни, відповідно до яких на території регіонів, на яких установлений “червоний” рівень епідемічної небезпеки, додатково забороняється:
Додаткові обов’язки під час карантинуОсоби, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, зобов'язані: Крім відповідальність за ненадання відповіді на запит, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби та заклади охорони здоров'я зобов'язані періодично повідомляти через засоби масової інформації про епідемічну ситуацію та здійснювані протиепідемічні заходи. ВідповідальністьВідповідальність за порушення, вчинені в період карантину передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України. Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за:
Стаття :
Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за:
Також у зв’язку із загрозою розповсюдження коронавірусу, &#;за певних обставин можливе вчинення інших правопорушень у період карантину:
Корисні посиланняДив. такожМетою Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі-Закон) є забезпечення прозорості та відкритості суб’єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб’єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Відповідно до Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом. Надання публічної інформації Володарською селищною радою здійснюється у відповідь на запит на отримання публічної інформації. ФОРМА ЗАПИТУ НА ІНФОРМАЦІЮ Форма в pdf форматі; Форма у word форматі. ПОРЯДОК СКЛАДАННЯ, ПОДАННЯ ЗАПИТУ НА ІНФОРМАЦІЇ Надання публічної інформації Володарською селищною радою здійснюється у відповідь на запит на отримання публічної інформації. Запит на інформацію має містити: 1) ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв’язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі. Запит на інформацію, розпорядником якої є Володарська селищна рада, може бути поданий:
Форму запиту на отримання інформації можна отримати в адміністративній будівлі Володарської селищної ради за адресою : пл. Миру, 4, смт Володарка, Білоцерківський р-н, Київська обл. ПРАВА ГРОМАДЯН, ПЕРЕДБАЧЕНІ ЗАКОНОМ УКРАЇНИ Відповідно до статті 10 Закону кожна особа має право: 1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом; 2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається; 3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону; 4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів; 5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом. Відповідно до статті 19 Закону запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Згідно зі статтею 23 Закону запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов’язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 Закону 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. ВІДМОВА ТА ВІДСТРОЧКА В ЗАДОВОЛЕННІ ЗАПИТУ НА ОТРИМАННЯ ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ Відповідно до статті 22 Закону: Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов’язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 Закону фактичні витрати, пов’язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п’ятою статті 19 Закону. 1. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. 2. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов’язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. 3. У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис. 4. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі. 5. Відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені цим Законом строки у разі настання обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. 6. У рішенні про відстрочку в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату надсилання або вручення повідомлення про відстрочку; 3) причини, у зв’язку з якими запит на інформацію не може бути задоволений у встановлений цим Законом строк; 4) строк, у який буде задоволено запит; 5) підпис. Оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності Згідно із Законом відповідь на запит має бути надано не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду запиту може бути продовжено до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Відповідно до статті 23 Закону, рішення, дії відповідальність за ненадання відповіді на запит бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до статті 17 Закону громадський контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до публічної інформації здійснюється депутатами місцевих рад, громадськими організаціями, громадськими радами, громадянами особисто шляхом проведення відповідних громадських відповідальність за ненадання відповіді на запит контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до інформації здійснюється відповідно до закону.
You have no rights to post comments Президент запропонує Верховній Раді підтримати законопроекти для вирішення проблемних питань у судовій системі. Повноваження ОАСК будуть скорочені
Уже наступного тижня народні депутати України зможуть розпочати опрацювання важливих законопроектів щодо функціонування судової системи, ініційованих Президентом Володимиром Зеленським. Голосування парламенту за ці документи посилить принцип верховенства права та активізує трансформацію українських судів в інтересах народу. Як наслідок, суспільство відчує справедливість від роботи судів в Україні. У разі ухвалення першого законопроекту всі судові спори, у яких оскаржуються акти центральних органів виконавчої влади, державних регуляторів та будь-якого іншого суб'єкта владних повноважень, які поширюються на всю територію України, забираються з виключної підсудності Окружного адміністративного суду міста Києва і будуть передані Верховному Суду як суду першої інстанції. Судом апеляційної інстанції у таких спорах буде Велика Палата Верховного Суду. Таке врегулювання підсудності справ Верховному Суду як суду першої інстанції унеможливить будь-які маніпуляції з рішеннями суб'єктів владних повноважень, які відповідальність за ненадання відповіді на запит могли провокуватися через оскарження в ОАСК. Другий законопроект передбачає обов’язкову перевірку на доброчесність чинних та майбутніх членів Вищої ради правосуддя, а також врегульовує питання діяльності служби дисциплінарних інспекторів як постійного структурного підрозділу секретаріату ВРП. Третім законопроектом вносяться зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення й запроваджується відповідальність за ненадання інформації на запит дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя. Президент вважає ухвалення таких законопроектів вкрай необхідним та наполягатиме на швидкому їх розгляді. «Робота судової системи має бути відкорегована. «Закон» і «справедливість» мають бути головними словами для українських судів. Чинне законодавство дає необхідні рамки, щоб проводити зміни. Але конкретні кроки потребують підтвердження від парламенту», – пояснив Володимир Зеленський. |
| ВІДПОВІДІ ДО ЗОШИТА З ПРИРОДОЗНАВСТВА 5 КЛАС ДЕМІЧЕВА | Контрольна робота з історії україни 8 клас відповіді |
| Відповідальність за ненадання відповіді на запит | 728 |
Відповідальність за ненадання відповіді на запит - not
П'ять років тому, 8 травня го, запрацював закон "Про доступ до публічної інформації", який тоді вважався одним з найкращих законів про доступ у світі. Проте прогресивні норми українського закону врівноважуються особливостями його виконання.
Ось тільки п'ять типових відмазок, які використовують чиновники, щоб не відповісти вчасно і по суті.
1. Продовжено до 20 днів
Закон "Про доступ" зобов'язує надавати інформацію усім громадянам протягом 5 днів. Терміни досить стислі, але, враховуючи, що йдеться про готову інформацію, яку потрібно лише переслати – то, щоб натиснути кнопку "Відправити", це не такий уже й малий час.
Проте, щоб працювати швидко, у чиновника є дві перепони.
Перша – філософська: система вважає всю інформацію своєю власністю і не розуміє, чому має нею ділитися. Український чиновник і досі не виріс із гоголівської шинелі, трохи перекроєної на радянський копил – він свято вірить, що його обов'язок "не пущати". І дивується, коли його зобов'язують "пущати".
Друга – технічна: система обліку запитів і надсилання відповідей є максимально забюрократизованою, передбачає детальну реєстрацію, отримання низки санкцій керівників, малі штати відділів з роботи з публічною інформацією.
Але закон гуманний: він передбачає, що якщо запит стосується великого обсягу інформації або потребує її пошуку серед значної кількості даних – розпорядник може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів.
Так от, є такі розпорядники, які майже автоматично відправляють вам повідомлення про продовження терміну. Однак якщо ви думаєте, що після 20 робочих днів розпорядник вам таки надасть відповідь – то це не зовсім так, а часто зовсім не так: вам доведеться нагадати про себе і свої запитання, а може, і не один раз.
Продовження термінів спрацьовує як додатковий фільтр: не всі запитувачі можуть чекати 20 днів. Не всі через 20 днів наполягатимуть на відповіді.
Регулярно зловживає правом продовжувати терміни розгляду Міністерство оборони.
Якось "Доступ до правди" запитав у Міністерства оборони, скільки закуплено принтерів для друку пластикових прес-карт і скільки грошей виділено на рік на обслуговування цих принтерів. У відповідь МО написало, що продовжує терміни розгляду запиту до 20 днів. Виявилося, що 20 днів потрібно, щоб рахувати, як з'ясувалося потім, аж цілих два принтери.
Або інший приклад. Проект "Ні Корупції!" надіслав запит до Адміністрації президента з проханням надати підстави, на яких голова АП Борис Ложкін 18 березня року у свій робочий час проводив зустріч із представниками ЗМІ на презентації видання "Четверта республіка", де він виступає співавтором як приватна особа. У відповідь – отримав повідомлення про подовження строку відповіді на запит до 20 днів.
Хоча навряд чи тут ідеться про надання великого обсягу інформації чи пошук серед значної кількості даних – радше йдеться про небажання пояснювати суспільству дисциплінарні вольності голови АП.
2. Ім'я, сестро
Щоб обламати запитувача, українські чиновники часто використовують простий, але ефективний прийом.
У законі "Про доступ до публічної інформації" пунктом 1 частини 5 статті 19 передбачено, що "Запит на інформацію має містити ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є".
Як ви розумієте слово "ім'я"? Запевняю, ви неправильно розумієте слово "ім'я".
Тому якщо ви підпишете свій запит, припустімо, Микола або навіть Микола Петренко, то чиновники з неприхованою радістю можуть вам відмовити у відповіді, посилаючись на те, що відповідно до статті 28 Цивільного кодексу України "ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить".
Деякі колеги підписують свої запити "Мішель Баракович Обама". І отримують відповіді на відміну від Миколи і навіть Миколи Петренка. Бо Мішель Баракович виконав усі формальні вимоги закону, а Микола – ні.
З цього приводу є роз'яснення Офісу Уповноваженого з прав людини, основного наглядового органу у сфері доступу до інформації: оскільки закон не вимагає ідентифікації запитувача, тобто надсилання копії його паспорта чи іншого посвідчення особи, то й ідентифікація особи запитувача є суто добровільною.
Адже розпорядникові неважливо, хто подав запит – важливо, чи він має інформацію, яку закон зобов'язує його надати на запит.
Проте в Національній поліції, приміром, чи Харківській міській раді наполягають на тому, що вони не лише державні органи, а й виховні. І поки запитувачі Єлизавета чи Denis не підпишуться правильно, можуть на відповідь не розраховувати. А от Мішель Баракович Обама – інше діло.
3. "Містять конфіденційну інформацію"
А ще трапляється так: ви запитуєте в розпорядника документ: приміром, охоронний договір на пам'ятку архітектури, або, приміром, господарську угоду між комунальним підприємством "Київський метрополітен" та ВАТ "ДОК-3" на 48 мільйонів бюджетних гривень.
А розпорядник відповідає приблизно так: ці документи регулюють відносини між різними юридичними і фізичними особами та містять конфіденційну інформацію про другу сторону договору.
Одразу зауважимо, що в цьому випадку йдеться про неправомірну відмову.
У такому разі, якщо ви журналіст, то вашого розпорядника можуть посадити до шести місяців. І це не жарт – це нещодавно ухвалені парламентом та підписані Президентом зміни до Кримінального кодексу. Якщо ви не журналіст – на чиновника чекатиме адміністративне покарання.
Не всі розпорядники про це знають. Тому в будь-якій ситуації важливо лишатися гуманістами і пояснювати людям, на які неприємності вони себе наражають.
Ваша аргументація у даному разі має будуватися на двох статтях:
– сьома частина 6-ї статті закону "Про доступ до публічної інформації", відповідно до якої: "Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений".
Тобто розпорядник інформації має приховати (наприклад, ретушувати) конфіденційні персональні дані, як-от серія та номер паспорту особи, ідентифікаційний код та інші реквізити – та надати копії документів без них;
– частина 5 6-ї статті закону "Про доступ до публічної інформації", у якій чітко визначено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по-батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.
Якось у Виноградівської міськради запитали копії рішень про надання комунальної землі в особисту власність.
Спочатку відповідач повідомив запитувача про продовження строку розгляду запиту до 20 робочих днів (дивись пункт перший), а потім відмовив у зв'язку з тим, що в документах міститься конфіденційна інформація про осіб. А відмовляючи, ще й зауважив, що у законі "Про доступ" не написано, що органи влади мають прикривати конфіденційну інформацію листочками чи замальовування коректором. Хоча саме це і є прямою нормою закону: прикрити все конфіденційне і надати документ.
Суд першої інстанції теж прочитав статтю закону в той же спосіб, що й Виноградівська міська рада. А за ними і Львівський апеляційний теж.
Не знаю, чи сміялися в касації, але в ухвалі Вищого адміністративного суду чітко сказано: інформація про земельні ділянки є публічною – саме на підставі процитованої вище ч.5 ст.6 – і перелік осіб таки доведеться надати. А от персональну інформацію закрити.
4. "Я не розпорядник"
Ще цікавий прийом: державні й комунальні установи будуть усіляко відкараскуватися від того, що вони є розпорядниками інформації.
Приміром, Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації" впевнено, що воно не є розпорядником інформації. І Комунальне підприємство "Словміськводоканал". У Донецькому окружному адміністративному суді перебуває справа, де КП "Словміськводоканал" доводить, що не зобов'язане давати інформацію на запити, бо не є суб'єктом владних повноважень.
Згідно 1-ї частини статті 1 закону "Про доступ": "Публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом".
Так от, слов'янські комунальники прочитали цю статтю так, що на запити повинна надаватись інформація, яка знаходиться у володінні тільки суб'єктів владних повноважень, не помітивши слів "інших розпорядників публічної інформації".
Контраргументом тут є 4-й пункт другої частини ї статті закону "Про доступ до публічної інформації": "До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією)".
Далі цитуємо вже інший закон, 2-га частина ї статті закону "Про інформацію", де є визначення, що таке "суспільний інтерес": це інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Ну й, звісно, часто допомагає вже цитована частина 5 статті 6 Закону "Про доступ до публічної інформації" про розпорядження бюджетними коштами та державним і комунальним майном.
5. "Ми не маємо створювати нову інформацію"
Публічна інформація – це відображена та задокументована інформація. Тобто вже готова.
Часто чиновники прагнуть підмінити слово "інформація" словом "документ". Мовляв, у нас же немає даних, про які ви запитуєте, в одному документі, ваші дані нам доведеться своїми руками вибирати з різних документів, а отже, створювати новий. А створювати ми не зобов'язані. Бінго!
Приміром, Державна фіскальна служба України не надала інформацію щодо одержаних доходів та сплачених податків фізичною особою Петром Порошенком у роках. ДФС відповіла, що не може задовольнити цей запит, адже це вимагає створення нової інформації та потребує проведення аналітичної роботи.
"Визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків", – сказано у листі фіскальної служби.
"В цій ситуації податкові органи занадто вузько витлумачили "задокументованість" публічної інформації", – так коментувала цей випадок для "Доступу до правди" юрист Інституту медіаправа Віта Володовська.
Дійсно, закон "Про доступ до публічної інформації" не вимагає від розпорядників створювати інформацію. Однак він і не зводить публічну інформацію лише до тих даних, які містяться в єдиному документі.
Досить часто надання відповіді на запит вимагає вибірки відомостей з різних документів чи реєстрів, що аж ніяк не може вважатись створенням нової інформації. Адже вона вже була раніше зафіксована, хоч і на різних носіях.
* * *
У році, коли було ухвалено закон "Про доступ до публічної інформації", Україна посіла 9 місце серед 89 країн за рейтингом забезпечення права на інформацію, розробленим двома провідними міжнародними організаціями Access Info Europe та Centre for Law and Democracy.
Станом на рік Україна в цьому ж рейтингу за якістю тексту закону посідає 19 місце у світі.
Втрата позицій за роки дії закону пов'язана з тим, що інші країни вдосконалюють своє інформаційне законодавство, натомість українські депутати ніяк не можуть ухвалити правки до закону "Про доступ", які містяться у законопроектах та а.
Ці законопроекти пропонують технічні зміни в текст закону, уточнення окремих положень і формулювань, які б унеможливили відмазки чиновників, зокрема і перелічені вище.
Також правки посилюють повноваження офісу Омбудсмана з контролю по виконанню цього закону – адже до порушень закону призводить і неналежний контроль за його виконанням. Нині дотримання права на доступ до інформації в офісі Уповноваженого контролюють лише 17 чоловік на всю Україну.
Скоро виповниться рік, як Верховна Рада обговорює законопроекти. Проте ніяк не може наважитися за них проголосувати.
Леся Ганжа, "Доступ до правди", спеціально для УП
Теми: законодавство
Источник: http://www.pravda.com.ua/articles//05/8//Стаття Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов&#;язків щодо виховання дітей
Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей -
тягне за собою попередження або накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -
тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, крім порушень, передбачених частинами третьою або четвертою статті цього Кодексу, -
тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, -
тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Невиконання рішення органу опіки та піклування щодо визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від дитини, -
тягне за собою накладення штрафу від ста до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Діяння, передбачене частиною п’ятою цієї статті, вчинене повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -
тягне за собою накладення штрафу від ста п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та тимчасове обмеження того з батьків, з ким проживає дитина, у праві виїзду за межі України та обмеження у праві керування транспортним засобом - до виконання рішення в повному обсязі.
Умисне порушення встановленого законом обмеження щодо строку перебування дитини за межами України у разі самостійного вирішення питання про тимчасовий виїзд дитини за межі України тим із батьків, з яким рішенням суду визначено або висновком органу опіки та піклування підтверджено місце проживання цієї дитини, -
тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
{Стаття із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № від , № від ; Законами № /ВР від , № 55/ВР від ; текст статті в редакції Закону № VIII від ; із змінами, внесеними згідно із Законом № VIII від }
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":
Аналізуйте судовий акт:За дії дитини-«графітчика» мусять відповідати батьки (Зарічний районний суд м. Суми № //20 від )
Мабуть в усіх містах на стінах будинків, у підземних переходах тощо ми можемо бачити «графіті».
Інколи ці малюнки виконано на досить професійному рівні, іноді це просто «теги», тобто стилізована підпис «бомбера».
Гарно це чи ні – залежить лише від естетичного сприйняття такої творчості кожною окремою особою.
Але ж законодавець в цій площині передбачає покарання за такі дії, а саме визнає нанесення «графіті» адміністративним правопорушенням, передбаченим ст. КУпАП.
Однак такий штраф порівняно із витратами на приведенням стін, парканів тощо є мізерним ( грн.)
Чи може все ж таки змушувати «бомберів» особисто видаляти свою творчість?
У даній справі «бомбера» помітили за малюванням, але ж той виявився таким, що не досяг 16 років, а тому, відповідно до ст. 12 КУпАП не може бути притягнутий до адмінвідповідальності.
У зв’язку із цим адмінпротокол було складено на батька цього відчайдуха за ч. 3 ст. КУпАП (Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей) та накладено адмінстягнення у вигляді штрафу у розмірі грн.
Окремо хочу звернути увагу читача, що стягнення за ст. КУпАП законодавцем визначено у розмірі штрафу від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, однак за ч. 3 ст. КУпАП вже від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Аналізуйте судовий акт:Пропуск уроків малолітнім є неналежним виконанням батьківських обов’язків, за що батьків притягують до адмінвідповідальності за ст. КУпАП (Червоноградський міський суд Львівської області від 11 серпня р. у справі № //17)
Хоча штраф за статею КУпАП - "невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей" і мізерний, проте інколи суди, таким чином, нагадують батькам про їх обов'язки щодо виховання власних дітей. В даному випадку малолітній син без поважних причин пропустив 73 уроки, про що був складений протокол та відповідне подання до суду директора школи, де він навчався.
Це вже повторне притягнення батьків до адміністративної відповідальності за цією статтею. Слід додати, що в суд батьки не з’являються, тому навряд чи штраф в сумі 34,00 грн. це ефективний засіб змусити стежити за поведінкою дитини.
Монополія Адвокатури, як Інструмент Ліквідації її Незалежності та як Порушення Прав на Захист
Зміни до Конституції України в частині правосуддя включають в себе запровадження монополії адвокатів на представництво в суді. Такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих на сьогодні прав в Конституції, що задекларовані статтею Виключне право адвокатів на представництво в суді ускладнить доступ до правосуддя, а відсутність конкуренції законсервує проблеми адвокатури та стане причиною стагнації розвитку адвокатури.
&#;The first thing we do, let&#;s kill all the lawyers&#;.Генрі VI, король Англії, герой твору Шекспіра. Події XV ст.
На початку XXI ст. Конституційний суд України (далі &#; КСУ) втілює в життя вислів Генрі VI, 20 січня року ухвалюючи зміни до Конституції, що дозволяють запровадити монополію адвокатури на представництв ов судах України. Зміни були розроблені Конституційної комісією, яка була одноосібно створена Президентом.
Сьогодні виключно адвокат повинен захищати особу тільки у кримінальному провадженні. Така часткова монополія була запроваджена у році за прийняття нового Кримінального процесуального кодексу. Наразі, громадяни вільні у виборі свого представника в суді у господарському, цивільному та адміністративному процесах: це може бути юрист, юрисконсульт підприємства або навіть сусід – доктор юридичних наук. Натомість, схвалені КСУ зміни у статті передбачають, що “&#;виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення&#;”. Зміни вже пройшли перше голосування у Парламенті України. Наступним кроком до остоточного ухвалення цих змін має стати друге голосування у Верховній раді.
Монополія адвокатів мала би гарантувати якість правових послуг, проте у сучасних українських реаліях вона навряд чи приведе до позитивних змін. Ця стаття робить спробу мотивовано пояснити причину такого невтішного прогнозу та наводить рекомендації поліпшення ситуації на ринку правових послуг.
Мотивуючи запровадження монополії на представництво в судах представники Президента спираються на Західну практику. При цьому вони не порівнюють історію та реалії адвокатури України та Заходу. Розпочати таке порівняння можна було б літньою історією Верховенства Права у Великій Британії, що відобразила би вплив адвокатів на становлення держав та їх інститутів (професії праотців США, роль адвокатів у Великій французькій революції та безліч інших прикладів). На противагу цьому західному досвіду необхідно поставити вітчизняний &#; історію адвокатури України. Розвиток цього інституту відображається в історії країни: перехід від кріпосного рабства, що завершилось у му році, до нового комунного рабства. Останньому були властиві відсутність права власності, як такого; номінальність прав людини, що супроводжувалась ігноруванням свобод пересування та слова; декларативність адвокатури та її толерантність до каральної машини держави протягом ти років (хоча саме адвокатура має бути завзятим її антагоністом). У цей період стає сталим вираз «міліцейський адвокат». Саме в цей час у кримінальних процесах над дисидентами, адвокати за них визнають вину в суді. Тут варто згадати процес Василя Стуса, його адвокатом був Медведчук В.В. і саме він в судовому засіданні визнав вину свого підзахисного. Після, Медведчука чекала карколомна кар’єра номенклатурника в адвокатурі незалежної України (голова Шевченківської колегії адвокатів, Президент Спілки адвокатів України, далі – Ви знаєте). Тому, не варто порівнювати, а тим більше ототожнювати адвокатуру України та Європи. Розвиток не відбувається незалежно від історії і на це потрібен час.
Запровадження монополії адвокатури на представництво в судах створить одну з найпотужніших структур в Україні, в деяких аспектах подібну на прокуратуру. Річ в тім, що, відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», кожен адвокат автоматично стає членом Національної асоціації адвокатів України (далі &#; НААУ). Тобто НААУ буде єдиним органом, уповноваженим видавати свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та позбавляти цих документів будь-яку особу. Така структура, безперечно, має ризики стати каральним органом для всіх адвокатів країни, в інструментарії якого буде не стільки пряник, скільки батіг для нелояльних до системи осіб. Наразі вже є прецеденти позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю Андрія Вишневського на закритому засіданні з формулюванням «за порушення адвокатської етики» за висловлювання про сучасний невтішний стан адвокатури. На жаль, самоврядування адвокатури успадкувало від радянської держави все найгірше і перетворилося на болото, що виштовхує на верхівку не найдостойніших. Монополія на представництво в суді та монополія на асоціацію тільки зацементує поточні проблеми адвокатури: непоодинокі бійки під час з’їздів адвокатів усіх рівнів або закриті з’їзди без повідомлень “небажаних” осіб. Сьогодні відсутня єдність адвокатів, а отже вони не зможуть переобрати та фундаментально змінити самоврядування. Закономірною буде і деградація адвокатури, як інституту, що не буде знати конкуренції.
Невіглаством можна також назвати і те, що монополію, тобто обмеження у виборі захисника, хочуть прописати саме в Конституції України – фундаменті, що закріплює права і свободи людини, а також обов’язки державних органів. По-перше, у разі закріплення монополії адвокатів саме у Конституції України — це буде єдиний світовий приклад закріплення монополії недержавної самоврядної організації на рівні Конституції. По-друге, обмеження є неприпустимим, оскільки зміни безпідставно звужують зміст та обсяг права на вільний вибір захисника, передбаченого статтею 59 Конституції.КСУ раніше двічі тлумачив цю норму, зауваживши, що «особа має вільно, без неправомірних обмежень, отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, яких вона потребує» та визначив «вільний вибір захисника як одну з конституційних гарантій». В свою чергу своїм висновком від , що дозволяє встановити монополію, КСУ відмовився від власної практики без будь-якого обґрунтування. Отже, такі зміни не відповідають статтям 22 та Конституції, де імперативно зафіксовано, що не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав. До того ж, таку думку висловили судді КСУ Сліденко І., Сас С. та Гультай М.. Вищий адміністративний суд надіслав свій висновок Президенту та ВРУ, де висловив занепокоєння таким нововведенням.
Незважаючи на те, що монополія матиме поступово набирати обертів до року, вона все одно штучно утворить дефіцит адвокатів та ускладнить доступ до правосуддя. По-перше, така зміна суттєво підвищить вартість послуг адвокатів. По-друге, отримання ліцензії адвоката перетвориться на комерційний проект. Сьогодні адвокатське свідоцтво не є панацеєю на ринку правових послуг, тому охочих його отримати не змушують до “благодійних внесків”, які “прискорять процес”. Але коли адвокатське свідоцтво стане єдиним папером, що даватиме право на представництво в суді – це перетворить його отримання на комерційний проект. Також треба зазначити, що навіть сьогодні, з монополією адвокатури тільки у кримінальному процесі, адвокатів не вистачає у маленьких містах &#; там за необхідності запрошують адвокатів з інших міст. Уявімо тепер, який дефіцит виникне у разі монополії на цивільний, господарський та адміністративний процес.
Окремої уваги заслуговує процес доступу до професії. Існує два шляхи:
- платне стажування протягом 6-ти місяців (платить стажист, наприклад в Києві це 20 мінімальних зарплат) та екзамен (з офіційним збором близько 6, гривень);
- рік стажу помічником адвоката та екзамен (той самий збір).
Не передбачено жодних винятків, наприклад, для осіб з літньою практикою в галузі права чи професорів.
Безперечно, уваги заслуговує питання представництва юридичних осіб – підприємств та державних органів. Наразі юридичних осіб – підприємств у судах здебільшого представляють штатні юрисконсульти. Отже, підприємства повинні будуть або посприяти отриманню адвокатського статусу юрисконсультами (це коштуватиме часу і чималих грошей) або запросити на роботу адвоката (чималі гроші та час на «введення в курс справи»). У випадку державних органів треба зауважити, що держслужбовець не має права займатися адвокатською діяльністю. З цієї причини єдиним виходом буде винаймати адвокатські компанії через тендери за бюджетний кошт. Така обставина безпосередньо закладає корупційну складову. В свою чергу, вартість адвокатських послуг буде лягати на плечі платників податків через бюджетне фінансування адвокатських послуг.
Наведені вище аргументи дозволяють зробити невтішний висновок: для суспільства сьогодні є більш прийнятною відсутність монополії. Особливо розчаровує, що адвокати і держава не змогли виховати у громадянина України повагу і необхідність в адвокаті, адже саме адвокат може найкраще і якомога якісніше, представляти їх інтереси в судах. Споживачі правових послуг не бачать різниці між адвокатом та юристом: на практиці її просто немає. Протилежну ідею спробують насадити насильно із запровадженням змін, мотивованих, на думку автора, такими чинниками:
- перший – це комерційно-корупційна складова пов’язана із законодавцями, що є власниками адвокатських компаній.
- другий – у країні з’являться тисячі безробітних після звільнень з Поліції та Прокуратури у зв’язку з непроходженням переатестації. Держава, утворюючи штучний дефіцит адвокатів, організовує саме для них робочі місця.
- третій – створити ручну адвокатуру, на кшталт прокуратури.
Проте насилля у запровадженні монополії адвокатури можна уникнути, створивши гідні умови для існування адвокатури в Україні, для її розвитку та удосконалення самоврядування. Саме це має призвести до бажання юристів вишикуватись в чергу за адвокатським свідоцтвом.
Картина Генрі Вільяма Банбурі &#;М&#;ясник Дік та Ткач Сміт захопили клерка Четема (Генрі VI, частина II)&#;,
Сьогодні процесуально майже нічого не відрізняє адвоката від простого юриста. І тут почати треба з найелементарнішого. Вони разом в коридорі чекають на запрошення зайти до зали судового засідання (це якщо пощастить і засідання не буде проведено просто в кабінеті судді). У них обох не має спеціального приміщення в судах для роботи з документами. Натомість, майже завжди вони є свідками, як прокурор вільно, ще задовго до початку судового засідання може заходити до кабінету судді. Тому можна було б почати з облаштування таких, здавалося, дрібничок, а завершити &#; процесуальними відмінностями. Наприклад, дозволити тільки адвокатам спілкуватися з суддею поза процесом. В кабінеті або по телефону, але за умови запрошення представника опонента до такої розмови. Ось це і є європейська практика, яка вартує втілення. Можливостей для заохочення стати адвокатом безліч.
Єдиною відмінністю адвоката від «не адвоката» є адвокатські запити та задекларовані гарантії функціонування адвокатури: адвокатська таємниця, кримінальна відповідальність за перешкоджання адвокатській діяльності, ускладнений процес обшуку та арешту адвоката. З іншого боку існує відповідальність адвоката перед кваліфікаційною комісією за надання неякісних послуг. Проте такі декларації прописані лише на папері, в той час як вони не мають під собою практичного підґрунтя. Очільники та самоврядування вже давно не є цербером на сторожі охорони прав адвокатів. Кількість вироків за перешкоджання адвокатській діяльності наближається до нуля за наявності безлічі фактичних підстав для цього.
Одним з відмінних інститутів адвокатури мав залишитись адвокатський запит. Інколи запит &#; це чи не єдиний інструмент, яким може скористатися адвокат у процесі захисту клієнта, а тому користуються ним часто. Проте на практиці він також нерідко виявляється неефективним, однак частина провини за це лежить і на самих адвокатах. Існує адміністративна відповідальність за ненадання відповіді на адвокатський запит або несвоєчасне надання та неповне надання (стаття КУпАП). Протокол про порушення повинен складати голова Ради адвокатів області. Відповідну статистику звернень адвокатів за роки можна знайти на сайти ВГО «Асоціація правників України»:
На практиці запитів робляться тисячі, а відповідають лише на сотню з них. Чиновник завжди знає як не відповісти або відповісти і не надати тієї інформації, що необхідна адвокату для захисту інтересів довірителя. Посадовець ставиться з неповагою до інституту адвокатського запиту. Адвокати в свою чергу не користуються механізмом адміністративного покарання, тому що знають &#; це довгий процес, по закінченню якого пройдуть всі строки актуальності відповіді для захисту клієнта.
Ані адвокатура, ані держава не робить нічого для наділення адвоката перевагами у порівнянні з юристом. Монополія також не посприяє розвитку адвокатури. Все тільки законсервується, а інакомислення стане приводом для вилучення з професії.
Відсутність конкуренції консервує найгірші складові інституту, та стає на шляху його якісного розвитку. Наразі адвокати повинні об’єднатися для досягнення змін у законодавстві України, які б дозволили адвокатам бути членами не тільки однієї монопольної асоціації НААУ, а й інших асоціацій. Наводячи приклади монополії адвокатів на представництво в судах, прихильники такого нововведення забувають сказати про конкуренції асоціацій адвокатів. Конкуренція – це шлях до саморозвитку та вдосконалення, що доведено досвідом. Створення конкурентів НААУ – має бути однією з актуальних цілей адвокатів. Такі об’єднання можуть утворити систему «стримання та противаг» у сфері адвокатури.
Парламентарі мусять приймати закони ніби вони вже в опозиції і бідні. Не треба вирішувати проблему насильницькою імплементацією монополії адвокатури. Можновладці мають запровадити умови для розвитку адвокатури, ввести західні стандарти академічної юридичної освіти. Сьогодні будь-який вуз заробляє, наспіх випускаючи фахівців у галузі Права, навіть ВНЗ Поплавського. Законодавці, думайте про освіту, про конкурентну якість послуг, про кінцевого споживача. Тільки після вирішення проблем у цих спектах &#; можна говорити про монополію.
&#;Бог, однак не безсмертний&#;. Дружина Вільяма Шекспіра йому ж про п&#;єсу (опубліковано 11 березня )
Дар’я Писаренко, студентка Академії адвокатури України, юрист ЮК «АВАД Груп»
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
Метою Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі-Закон) є забезпечення прозорості та відкритості суб’єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб’єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
Відповідно до Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом.
Надання публічної інформації Володарською селищною радою здійснюється у відповідь на запит на отримання публічної інформації.
ФОРМА ЗАПИТУ НА ІНФОРМАЦІЮ
Форма в pdf форматі;
Форма у word форматі.
ПОРЯДОК СКЛАДАННЯ, ПОДАННЯ ЗАПИТУ НА ІНФОРМАЦІЇ
Надання публічної інформації Володарською селищною радою здійснюється у відповідь на запит на отримання публічної інформації.
Запит на інформацію має містити:
1) ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв’язку, якщо такий є;
2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;
3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Запит на інформацію, розпорядником якої є Володарська селищна рада, може бути поданий:
- на поштову адресу: , пл. Миру, 4, смт Володарка, Білоцерківський р-н, Київська обл. (на конверті вказувати «Публічна інформація»);
- на електронні адреси: vЦя електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.;
- телефоном () , , , ,
Форму запиту на отримання інформації можна отримати в адміністративній будівлі Володарської селищної ради за адресою : пл. Миру, 4, смт Володарка, Білоцерківський р-н, Київська обл.
ПРАВА ГРОМАДЯН, ПЕРЕДБАЧЕНІ ЗАКОНОМ УКРАЇНИ
«ПРО ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ»
Відповідно до статті 10 Закону кожна особа має право:
1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом;
2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається;
3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону;
4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів;
5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.
Відповідно до статті 19 Закону запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Згідно зі статтею 23 Закону запитувач має право оскаржити:
1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;
2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;
3) ненадання відповіді на запит на інформацію;
4) надання недостовірної або неповної інформації;
5) несвоєчасне надання інформації;
6) невиконання розпорядниками обов’язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 Закону
7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
ВІДМОВА ТА ВІДСТРОЧКА В ЗАДОВОЛЕННІ ЗАПИТУ НА ОТРИМАННЯ ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Відповідно до статті 22 Закону:
Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов’язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 Закону фактичні витрати, пов’язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п’ятою статті 19 Закону.
1. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
2. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов’язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
3. У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:
1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;
2) дату відмови;
3) мотивовану підставу відмови;
4) порядок оскарження відмови;
5) підпис.
4. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі.
5. Відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені цим Законом строки у разі настання обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
6. У рішенні про відстрочку в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:
1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;
2) дату надсилання або вручення повідомлення про відстрочку;
3) причини, у зв’язку з якими запит на інформацію не може бути задоволений у встановлений цим Законом строк;
4) строк, у який буде задоволено запит;
5) підпис.
Оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності
Згідно із Законом відповідь на запит має бути надано не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду запиту може бути продовжено до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження.
Відповідно до статті 23 Закону, рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 17 Закону громадський контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до публічної інформації здійснюється депутатами місцевих рад, громадськими організаціями, громадськими радами, громадянами особисто шляхом проведення відповідних громадських слухань,тощо.
Державний контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до інформації здійснюється відповідно до закону.
- Деталі
- Перегляди:
You have no rights to post comments
в„–14 () —
Документ
Якщо в запиті органу контролю про надання інформації чітко не зазначено підстави для його направлення, платник звільняється від обов’язку дати відповідь на нього. Такий висновок зробив ВС в постанові №//14, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
20 лютого року м.Київ №//14
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача — ОЛЕНДЕРА І.Я.,
суддів: ГОНЧАРОВОЇ І.А., ХАНОВОЇ Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від у справі за позовом ТОВ «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу,
УСТАНОВИВ:
ТОВ «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» звернулося до суду з позовом до ДПІ у Деснянському районі м.Києва про визнання протиправними дій відповідача щодо призначення документальної позапланової виїзної перевірки позивача щодо взаємовідносин з ПП «Бекфаєр» за березень року та визнання протиправним і скасування наказу від № щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки.
Позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що орган контролю безпідставно прийняв оскаржуваний наказ про проведення перевірки, оскільки ТОВ «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» дало відповідь на письмовий запит відповідача, де було вказано про невідповідність письмового запиту вимогам законодавства.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від , залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від , у задоволенні позову ТОВ «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» відмовлено повністю з тих підстав, що орган контролю довів правомірність дій щодо прийняття оскаржуваного наказу.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від , ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від та направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга ТОВ «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» обґрунтована неповним з’ясуванням судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для справи, зокрема тим, що суди залишили поза увагою відсутність в органу контролю законодавчо встановлених підстав для надсилання позивачу запиту про надання інформації, а в подальшому і прийняття оскаржуваного наказу.
Орган контролю відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не надав.
Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст Кодексу адміністративного судочинства (у редакції закону від №VІІІ, що діє з ).
Судами попередніх інстанцій установлено, що орган контролю направив на адресу позивача запит від №*про надання інформації та документального підтвердження правильності декларування податкового кредиту за березень року щодо взаємовідносин з ТОВ «Бекфаєр» та просив зазначити інформацію стосовно постачальників товарів (робіт, послуг), які були реалізовані на ТОВ «Бекфаєр», у тому числі у березні року, незалежно від дати придбання.
Також судами у рішеннях вказано, що підставою для направлення вказаного запиту стало отримання органом контролю податкової інформації щодо ПП «Бекфаєр», а саме — акта ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від №** про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Бекфаєр» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з до Зі змісту вказаного акта вбачається, що ТОВ «Еф Ер Ті-Груп» є контрагентом-покупцем ПП «Бекфаєр», у березні року останній задекларував податкові зобов’язання щодо взаємовідносин з позивачем у розмірі ,84 грн.
У відповідь на запит органу контролю ТОВ «Еф Ер Ті-Груп» надіслало лист від №*, де зазначило, що зі змісту запиту незрозуміло, у зв’язку із чим і на якій підставі відповідач витребує документальні підтвердження господарських взаємовідносин між ТОВ «Еф Ер Ті-Груп» і ТОВ «Бекфаєр». Також позивач зазначив, що ТОВ «Бекфаєр» не є його контрагентом.
У зв’язку з ненаданням товариством інформації, що визначена у запиті, та її документального підтвердження відповідач на підставі пп п ст, пп п ст Податкового кодексу прийняв наказ від № про проведення позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Еф Ер Ті-Груп» щодо взаємовідносин з ПП «Бекфаєр» за березень року.
Судами попередніх інстанцій також установлено, що у письмовому запиті від №* відповідач допустив описку у написанні організаційно-правової форми ПП «Бекфаєр», помилково зазначивши ТОВ «Бекфаєр». Однак у вказаному письмовому запиті відповідач зазначив код ЄДРПОУ контрагента позивача, щодо якого витребовувалась інформація.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1 ст КАС).
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів КАС дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких мотивів.
Частиною 2 ст Конституції визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Відповідно до пп п ст та пп ст Податкового кодексу органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків, зокрема документальні позапланові виїзні перевірки, в порядку, встановленому цим кодексом.
Порядок проведення документальних позапланових виїзних перевірок регламентовано ст ПК.
Згідно із пп п ст ПК документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, зокрема, коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи контролю, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит органу контролю, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
З наведеної норми вбачається, що обов’язковою передумовою здійснення документальної перевірки є направлення платнику податків запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження.
Відповідно до п ст ПК органи контролю мають право звернутися до платників податків та інших суб’єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи контролю функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу контролю і повинен містити підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує, перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати, а також печатку органу контролю.
Письмовий запит про надання інформації надсилається платнику податків або іншим суб’єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:
— за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи контролю;
— для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок та в інших випадках, передбачених ст цього кодексу;
— виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;
— щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;
— у разі проведення зустрічної звірки;
— в інших випадках, визначених цим кодексом.
Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою — листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків, або іншому суб’єкту інформаційних відносин, або його посадовій особі.
Платники податків та інші суб’єкти інформаційних відносин зобов’язані подавати інформацію, визначену в запиті органу контролю, та її документальне підтвердження протягом місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абз.1 і 2 цього пункту, платник податків звільняється від обов’язку давати відповідь на такий запит.
Пунктом ст ПК передбачено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу контролю приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшли висновку про правомірність дій органу контролю щодо прийняття оскаржуваного наказу з огляду на те, що допущена відповідачем описка у написанні організаційно-правової форми контрагента позивача у запиті про надання інформації не є підставою для відмови у наданні витребуваної інформації та її документального підтвердження, оскільки код ЄДРПОУ контрагента було вказано правильно, а отже, в органу контролю були обґрунтовані підстави для прийняття оскаржуваного наказу.
Проте колегія суддів не погоджується з вказаним висновком судів з огляду на таке.
Так, із запиту від №* про надання інформації та її документального підтвердження вбачається, що відповідач на підставі пп, пп п ст, пп п ст, ст, пп, пп п ст ПК, п постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом» від № та у зв’язку з проведенням аналізу податкової інформації та виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення податкового законодавства, просить позивача надати пояснення та документальне підтвердження господарських відносин з ТОВ «Бекфаєр».
В той же час у вказаному запиті органу контролю конкретно не визначено жодної з шести, визначених у п ст ПК, підстав для направлення такого запиту.
Посилання органу контролю, які фактично були взяті до уваги судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, про те, що запит направлено позивачу у зв’язку з надходженням на адресу відповідача акта ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від №* про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Бекфаєр» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з до , що, на думку органу контролю, свідчить про можливі порушення вимог податкового законодавства, про що зазначено у запиті, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у вказаному запиті органу контролю відсутні будь-які посилання на акт про неможливість проведення зустрічної звірки та не зазначено жодних відомостей про виявлені факти під час аналізу податкової інформації, включаючи і вказаний акт, які свідчили б про можливі порушення позивачем або його контрагентами вимог податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи контролю.
З огляду на зазначене запит органу контролю про надання інформації від №* був оформлений з порушенням законодавчо встановленого порядку, а тому позивач звільнений від обов’язку давати відповідь на вказаний запит, що прямо передбачено п ст ПК, у зв’язку з чим орган контролю був позбавлений права приймати наказ про призначення позапланової виїзної перевірки платника податків з підстав, визначених пп, пп п ст ПК (ненадання пояснень та їх документального підтвердження), що свідчить про протиправність оскаржуваного наказу.
Таким чином, якщо запит органу контролю про надання інформації оформлений з порушенням законодавчо встановленого порядку, зокрема, в ньому чітко не зазначено підстави для його направлення (надсилання), платник податку звільняється від обов’язку надання відповіді на такий запит, що, у свою чергу, виключає право органу контролю призначати проведення перевірки з підстав ненадання пояснень та їх документальних підтверджень на обов’язковий письмовий запит, а у разі прийняття рішення, оформленого наказом, про призначення перевірки за вказаних обставин такий наказ може бути визнано протиправним та скасовано.
Отже, доводи касаційної скарги про те, що в органу контролю були відсутні законодавчо встановлені підстави для надсилання позивачу запиту про надання інформації, а в подальшому і прийняття оскаржуваного наказу, є обґрунтованими.
Відповідно до п.3 ч.1 ст КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (ч.1 ст КАС). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.3 ст КАС).
З огляду на зазначене, враховуючи стст, 78 ПК, колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до безпідставної відмови ТОВ «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій органу контролю щодо призначення документальної позапланової виїзної перевірки та скасування наказу, а тому касаційна скарга ТОВ «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від підлягає частковому задоволенню.
Керуючись стст, , , , , , , п.4 ч.1 розд.VII «Перехідні положення» КАС, ВС у складі колегії суддів КАС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від скасувати та прийняти нове рішення.
Адміністративний позов ТОВ «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» задовольнити.
Визнати протиправними дії ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м.Києві щодо призначення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» щодо взаємовідносин з ПП «Бекфаєр» за березень року, визнати протиправним та скасувати наказ ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від № щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Законом передбачено збільшити розмір існуючих санкцій за неналежне реагування на депутатські запити та депутатські звернення та за невиконання законних вимог народного депутата України, Рахункової палати, члена Рахункової палати та посилено відповідальність за невиконання службовою особою законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ради, створення штучних перешкод у їх роботі, надання їм завідомо неправдивої інформації.
Відповідні зміни внесено до статті 19 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими підвищуються санкції за недодержання встановлених законом строків надання відповіді на звернення народного депутата України, ненадання, надання неправдивої або неповної інформації на таке звернення (від до неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), за недодержання встановлених законом строків надання відповіді на запит народного депутата України, ненадання, надання неправдивої або неповної інформації на такий запит (з до неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) та за невиконання законних вимог Рахункової палати, члена Рахункової палати, створення перешкод у їх роботі під час здійснення ними своїх повноважень, надання неправдивої або неповної інформації або ненадання інформації у строк, встановлений законом (від до неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
Законом також внесено зміни до статті Кримінального кодексу України, якими збільшено розміри штрафів за невиконання службовою особою законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ради, створення штучних перешкод у їх роботі, надання їм завідомо неправдивої інформації (від до неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) та за невиконання службовою особою законних вимог комітетів Верховної Ради України, тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України чи спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, створення штучних перешкод у їх роботі, надання недостовірної інформації (від до неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
Проект Закону зареєстровано за №
Версія для друку
Источник: https://www.rada.gov.ua/news/Novyny/htmlПрезидент запропонує Верховній Раді підтримати законопроекти для вирішення проблемних питань у судовій системі. Повноваження ОАСК будуть скорочені
Уже наступного тижня народні депутати України зможуть розпочати опрацювання важливих законопроектів щодо функціонування судової системи, ініційованих Президентом Володимиром Зеленським. Голосування парламенту за ці документи посилить принцип верховенства права та активізує трансформацію українських судів в інтересах народу. Як наслідок, суспільство відчує справедливість від роботи судів в Україні.
У разі ухвалення першого законопроекту всі судові спори, у яких оскаржуються акти центральних органів виконавчої влади, державних регуляторів та будь-якого іншого суб'єкта владних повноважень, які поширюються на всю територію України, забираються з виключної підсудності Окружного адміністративного суду міста Києва і будуть передані Верховному Суду як суду першої інстанції. Судом апеляційної інстанції у таких спорах буде Велика Палата Верховного Суду.
Таке врегулювання підсудності справ Верховному Суду як суду першої інстанції унеможливить будь-які маніпуляції з рішеннями суб'єктів владних повноважень, які раніше могли провокуватися через оскарження в ОАСК.
Другий законопроект передбачає обов’язкову перевірку на доброчесність чинних та майбутніх членів Вищої ради правосуддя, а також врегульовує питання діяльності служби дисциплінарних інспекторів як постійного структурного підрозділу секретаріату ВРП.
Третім законопроектом вносяться зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення й запроваджується відповідальність за ненадання інформації на запит дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.
Президент вважає ухвалення таких законопроектів вкрай необхідним та наполягатиме на швидкому їх розгляді.
«Робота судової системи має бути відкорегована. «Закон» і «справедливість» мають бути головними словами для українських судів. Чинне законодавство дає необхідні рамки, щоб проводити зміни. Але конкретні кроки потребують підтвердження від парламенту», – пояснив Володимир Зеленський.
Законом передбачено збільшити розмір існуючих санкцій за неналежне реагування на депутатські запити та депутатські звернення та за невиконання законних вимог народного депутата України, Рахункової палати, члена Рахункової палати та посилено відповідальність за невиконання службовою особою законних вимог народного депутата України, відповідальність за ненадання відповіді на запит місцевої ради, створення штучних перешкод у їх роботі, надання їм завідомо неправдивої інформації.
Відповідні зміни внесено до статті 19 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими підвищуються санкції за недодержання встановлених законом строків надання відповіді на звернення народного депутата України, ненадання, надання неправдивої або неповної інформації на таке звернення (від до неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), за недодержання встановлених законом строків надання відповіді на запит народного депутата України, ненадання, надання неправдивої або неповної інформації на такий запит (з до неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) та за невиконання законних вимог Рахункової палати, члена Рахункової палати, відповідальність за ненадання відповіді на запит перешкод у їх роботі під час здійснення ними своїх повноважень, надання неправдивої або неповної інформації або ненадання інформації у строк, встановлений законом (від до неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
Законом також внесено зміни до статті Кримінального кодексу України, якими збільшено розміри штрафів за невиконання службовою особою законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ради, створення штучних перешкод у їх роботі, надання їм завідомо неправдивої інформації (від до неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) та за невиконання службовою особою законних вимог комітетів Верховної Ради України, тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України чи спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, створення штучних перешкод у їх роботі, надання недостовірної інформації (від до неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
Проект Закону зареєстровано за №
Версія для друку
Источник: https://www.rada.gov.ua/news/Novyny/htmlМетою Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі-Закон) є забезпечення прозорості та відкритості суб’єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб’єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
Відповідно до Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом.
Надання публічної інформації Володарською селищною радою здійснюється у відповідь на запит на отримання публічної інформації.
ФОРМА ЗАПИТУ НА ІНФОРМАЦІЮ
Форма в pdf форматі;
Форма у word форматі.
ПОРЯДОК СКЛАДАННЯ, ПОДАННЯ ЗАПИТУ НА ІНФОРМАЦІЇ
Надання публічної інформації Володарською селищною радою здійснюється у відповідь на запит на отримання публічної інформації.
Запит на інформацію має містити:
1) ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв’язку, якщо такий є;
2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;
3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Запит на інформацію, розпорядником якої є Володарська селищна рада, може бути поданий:
- на поштову адресу: , пл. Миру, 4, смт Володарка, Білоцерківський р-н, Київська обл. (на конверті вказувати «Публічна інформація»);
- на електронні адреси: vЦя відповідальність за ненадання відповіді на запит адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.;
- телефоном (), , ,
Форму запиту на отримання інформації можна отримати в адміністративній будівлі Володарської селищної ради за адресою : пл. Миру, 4, смт Володарка, Білоцерківський р-н, Київська обл.
ПРАВА ГРОМАДЯН, ПЕРЕДБАЧЕНІ ЗАКОНОМ УКРАЇНИ
«ПРО ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ»
Відповідно до статті 10 Закону кожна особа має право:
1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом;
2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається;
3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону;
4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів;
5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.
Відповідно до статті 19 Закону запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Згідно зі статтею 23 Закону відповідальність за ненадання відповіді на запит має право оскаржити:
1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;
2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;
3) ненадання відповіді на запит на інформацію;
4) надання недостовірної або неповної інформації;
5) несвоєчасне надання інформації;
6) невиконання розпорядниками обов’язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 Закону
7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
ВІДМОВА ТА ВІДСТРОЧКА В ЗАДОВОЛЕННІ ЗАПИТУ НА ОТРИМАННЯ ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Відповідно до статті 22 Закону:
Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов’язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 Закону фактичні витрати, пов’язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п’ятою статті 19 Закону.
1. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
2. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов’язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
3. У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:
1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;
2) дату відмови;
3) мотивовану підставу відмови;
4) порядок оскарження відмови;
5) підпис.
4. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі.
5. Відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені цим Законом строки у разі настання обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
6. У рішенні про відстрочку в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:
1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;
2) дату надсилання або вручення повідомлення про відстрочку;
3) причини, у зв’язку з якими запит на інформацію не може бути задоволений у встановлений цим Законом відповідальність за ненадання відповіді на запит строк, у який буде задоволено запит;
5) підпис.
Оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності
Згідно із Законом відповідь на запит має бути надано не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду запиту може бути продовжено до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження.
Відповідно до статті 23 Закону, рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 17 Закону громадський контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до публічної інформації здійснюється депутатами місцевих рад, громадськими організаціями, громадськими радами, громадянами особисто шляхом проведення відповідних громадських слухань,тощо.
Державний контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до інформації здійснюється відповідно до закону.
- Деталі
- Перегляди:
You have no rights to post comments
Монополія Адвокатури, як Інструмент Ліквідації її Незалежності та як Порушення Прав на Захист
Зміни до Конституції України в відповідальність за ненадання відповіді на запит правосуддя включають в себе запровадження монополії адвокатів на представництво в суді. Такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих на сьогодні прав в Конституції, що задекларовані статтею Виключне право адвокатів на представництво в суді ускладнить доступ до правосуддя, а відсутність конкуренції законсервує проблеми адвокатури та стане причиною стагнації розвитку адвокатури.
&#;The first thing we do, let&#;s kill all the lawyers&#.Генрі VI, король Англії, герой твору Шекспіра. Події XV ст.
На початку XXI ст. Конституційний суд України (далі &#; КСУ) втілює в життя вислів Генрі VI, 20 січня року ухвалюючи зміни до Конституції, що дозволяють запровадити монополію адвокатури на представництв ов судах України. Зміни були розроблені Конституційної комісією, яка була одноосібно створена Президентом.
Сьогодні виключно адвокат повинен захищати особу тільки у кримінальному провадженні. Така часткова монополія була запроваджена у році за прийняття нового Кримінального процесуального кодексу. Наразі, громадяни вільні у виборі свого представника в суді у господарському, цивільному та адміністративному процесах: це може бути юрист, юрисконсульт підприємства або навіть сусід – доктор юридичних наук. Натомість, схвалені КСУ зміни у статті передбачають, що “&#;виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення&#;”. Зміни вже пройшли перше голосування у Парламенті України. Наступним кроком до остоточного ухвалення цих змін має стати друге голосування у Верховній раді.
Монополія адвокатів мала би гарантувати якість правових послуг, проте у сучасних українських реаліях вона навряд чи приведе до позитивних змін. Ця стаття робить спробу мотивовано пояснити причину такого невтішного прогнозу та наводить рекомендації поліпшення ситуації на ринку правових послуг.
Мотивуючи запровадження монополії на представництво в судах представники Президента спираються на Західну практику. При цьому вони не порівнюють історію та реалії адвокатури України та Заходу. Розпочати таке порівняння можна було б літньою історією Верховенства Права у Великій Британії, що відобразила би вплив адвокатів на становлення держав та їх інститутів (професії праотців США, роль адвокатів у Великій французькій революції та безліч інших прикладів). На противагу цьому західному досвіду необхідно поставити вітчизняний &#; історію адвокатури України. Розвиток цього інституту відображається в історії країни: перехід від кріпосного рабства, що завершилось у му році, до нового комунного рабства. Останньому були властиві відсутність права власності, як такого; номінальність прав людини, що супроводжувалась ігноруванням свобод пересування та слова; декларативність адвокатури та її толерантність до каральної машини держави протягом ти років (хоча саме адвокатура має бути завзятим її антагоністом). У цей період стає сталим вираз «міліцейський адвокат». Саме в цей час у кримінальних процесах над відповідальність за ненадання відповіді на запит, адвокати за них визнають вину в суді. Тут варто згадати процес Василя Стуса, його адвокатом був Медведчук В.В. і саме він в судовому засіданні визнав вину свого підзахисного. Після, Медведчука чекала карколомна кар’єра номенклатурника в адвокатурі незалежної України (голова Шевченківської колегії адвокатів, Президент Спілки адвокатів України, далі – Ви знаєте). Тому, не варто порівнювати, а тим більше ототожнювати адвокатуру України та Європи. Розвиток не відбувається незалежно від історії і на це потрібен час.
Запровадження монополії адвокатури на представництво в судах створить одну з найпотужніших структур в Україні, в деяких аспектах подібну на прокуратуру. Річ в тім, що, відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», кожен адвокат автоматично стає членом Національної асоціації адвокатів України (далі &#; НААУ). Тобто НААУ буде єдиним органом, уповноваженим видавати свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та позбавляти цих документів будь-яку особу. Така структура, безперечно, має ризики стати каральним органом для всіх адвокатів країни, в інструментарії якого буде не стільки пряник, скільки батіг для нелояльних до системи осіб. Наразі вже є прецеденти позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю Андрія Вишневського на закритому засіданні з формулюванням «за порушення адвокатської етики» за висловлювання про сучасний невтішний стан адвокатури. На жаль, самоврядування адвокатури успадкувало від радянської держави все найгірше і перетворилося на болото, що виштовхує на верхівку не найдостойніших. Монополія на представництво в суді та монополія на асоціацію тільки зацементує поточні проблеми адвокатури: непоодинокі бійки під час з’їздів адвокатів усіх рівнів або закриті з’їзди без повідомлень “небажаних” осіб. Сьогодні відсутня єдність адвокатів, а отже вони не зможуть переобрати та фундаментально змінити самоврядування. Закономірною буде і деградація адвокатури, як інституту, що не буде знати конкуренції.
Невіглаством можна також назвати і те, що монополію, тобто обмеження у виборі захисника, хочуть прописати саме в Конституції України – фундаменті, що закріплює права і свободи людини, а також обов’язки державних органів. По-перше, у разі закріплення монополії адвокатів саме у Відповідальність за ненадання відповіді на запит України — це буде єдиний світовий приклад закріплення монополії недержавної самоврядної організації на рівні Конституції. По-друге, обмеження є неприпустимим, оскільки зміни безпідставно звужують зміст та обсяг права на вільний вибір захисника, передбаченого статтею 59 Конституції.КСУ раніше двічі тлумачив цю норму, зауваживши, що «особа має вільно, без неправомірних обмежень, отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, яких вона потребує» та визначив «вільний вибір захисника як одну з конституційних гарантій». В свою чергу своїм висновком відщо дозволяє встановити монополію, КСУ відмовився від власної практики без будь-якого обґрунтування. Отже, такі зміни не відповідають статтям 22 та Конституції, де імперативно зафіксовано, що не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав. До того ж, таку думку висловили судді КСУ Сліденко І., Сас С. та Гультай М. Вищий адміністративний суд надіслав свій висновок Президенту та ВРУ, де висловив занепокоєння таким нововведенням.
Незважаючи на те, що монополія матиме поступово набирати обертів до року, вона все одно штучно утворить дефіцит адвокатів та ускладнить доступ до правосуддя. По-перше, така зміна суттєво підвищить вартість послуг адвокатів. По-друге, отримання ліцензії адвоката перетвориться на комерційний проект. Сьогодні адвокатське свідоцтво не є панацеєю на ринку правових послуг, тому охочих його отримати не змушують до “благодійних внесків”, які “прискорять процес”. Але коли адвокатське свідоцтво стане єдиним папером, що даватиме право на представництво в суді – це перетворить його отримання на комерційний проект. Також треба зазначити, що навіть сьогодні, з монополією адвокатури тільки у кримінальному процесі, адвокатів не вистачає у маленьких містах &#; там за необхідності запрошують адвокатів з інших міст. Уявімо тепер, який дефіцит виникне у разі монополії на цивільний, господарський та адміністративний процес.
Окремої уваги заслуговує процес доступу до професії. Існує два шляхи:
- платне стажування протягом 6-ти місяців (платить стажист, наприклад в Києві це 20 мінімальних зарплат) та екзамен (з офіційним збором близько 6, гривень);
- рік стажу помічником адвоката та екзамен (той самий збір).
Не передбачено жодних винятків, наприклад, для осіб з літньою практикою в галузі права чи професорів.
Безперечно, уваги заслуговує питання представництва юридичних осіб – підприємств та державних органів. Наразі юридичних осіб – підприємств у судах здебільшого представляють штатні юрисконсульти. Отже, підприємства повинні будуть або посприяти отриманню адвокатського статусу юрисконсультами (це коштуватиме часу і чималих грошей) або запросити на роботу адвоката (чималі гроші та час на «введення в курс справи»). У випадку державних органів треба зауважити, що держслужбовець не має права займатися адвокатською діяльністю. З цієї причини єдиним виходом буде винаймати адвокатські компанії через тендери за бюджетний кошт. Така обставина безпосередньо закладає корупційну складову. В свою чергу, вартість адвокатських послуг буде лягати на плечі платників податків через бюджетне фінансування адвокатських послуг.
Наведені вище аргументи дозволяють зробити невтішний висновок: для суспільства сьогодні є більш прийнятною відсутність монополії. Особливо розчаровує, що адвокати і держава не змогли виховати у громадянина України повагу і необхідність в адвокаті, адже саме адвокат може найкраще і якомога якісніше, представляти їх інтереси в судах. Споживачі правових послуг не бачать різниці між адвокатом та юристом: на практиці її просто немає. Протилежну ідею спробують насадити насильно із запровадженням змін, мотивованих, на думку автора, такими чинниками:
- перший – це комерційно-корупційна складова пов’язана із законодавцями, що є власниками адвокатських компаній.
- другий – у країні з’являться тисячі безробітних після звільнень з Поліції та Прокуратури у зв’язку з непроходженням переатестації. Держава, утворюючи штучний дефіцит адвокатів, організовує саме для них робочі місця.
- третій – створити ручну адвокатуру, на кшталт прокуратури.
Проте насилля у запровадженні монополії адвокатури можна уникнути, створивши гідні умови для існування адвокатури в Україні, для її розвитку та удосконалення самоврядування. Саме це має призвести до бажання юристів вишикуватись в чергу за адвокатським свідоцтвом.
Картина Генрі Вільяма Банбурі &#;М&#;ясник Дік та Ткач Сміт захопили клерка Четема (Генрі VI, частина II)&#;,
Сьогодні процесуально майже нічого не відрізняє адвоката від простого юриста. І тут почати треба з найелементарнішого. Вони разом в коридорі чекають на запрошення зайти до зали судового засідання (це якщо пощастить і засідання не буде проведено просто в кабінеті судді). У них обох не має спеціального приміщення в судах для роботи з документами. Натомість, майже завжди вони є свідками, як прокурор вільно, ще задовго до початку судового засідання може заходити до кабінету судді. Тому можна було б почати з облаштування таких, здавалося, дрібничок, а завершити &#; процесуальними відмінностями. Наприклад, дозволити тільки адвокатам спілкуватися з суддею поза процесом. В кабінеті або по телефону, але за умови запрошення представника опонента до такої розмови. Ось це і є європейська практика, яка вартує втілення. Можливостей для заохочення стати адвокатом безліч.
Єдиною відмінністю адвоката від «не адвоката» є адвокатські запити та задекларовані гарантії функціонування адвокатури: адвокатська таємниця, кримінальна відповідальність за перешкоджання адвокатській діяльності, ускладнений процес обшуку та арешту адвоката. З іншого боку існує відповідальність адвоката перед кваліфікаційною комісією за надання неякісних послуг. Проте такі декларації прописані лише на папері, в той час як вони не мають під собою практичного підґрунтя. Очільники та самоврядування вже давно не є цербером на сторожі охорони прав адвокатів. Кількість вироків за перешкоджання адвокатській діяльності наближається до нуля за наявності безлічі фактичних підстав для цього.
Одним з відмінних інститутів адвокатури мав залишитись адвокатський запит. Інколи запит &#; це чи не єдиний інструмент, яким може скористатися адвокат у процесі захисту клієнта, а тому користуються ним. Проте на практиці він також нерідко виявляється неефективним, однак частина провини за це лежить і на самих адвокатах. Існує адміністративна відповідальність за ненадання відповіді на адвокатський запит або несвоєчасне надання та неповне відповідальність за ненадання відповіді на запит (стаття КУпАП). Протокол про порушення повинен складати голова Ради адвокатів області. Відповідну статистику звернень адвокатів за роки можна знайти на сайти ВГО «Асоціація правників України»:
На практиці запитів робляться тисячі, а відповідають лише на сотню з. Чиновник завжди знає як не відповісти або відповісти і не надати тієї інформації, що необхідна адвокату для захисту інтересів довірителя. Посадовець ставиться з неповагою до інституту адвокатського запиту. Адвокати в свою чергу не користуються механізмом адміністративного покарання, тому що знають &#; це довгий процес, по закінченню якого пройдуть всі строки актуальності відповіді для захисту клієнта.
Ані адвокатура, ані держава не робить нічого для наділення адвоката перевагами у порівнянні з юристом. Монополія також не посприяє відповідальність за ненадання відповіді на запит адвокатури. Все тільки законсервується, а інакомислення стане приводом для вилучення з професії.
Відсутність конкуренції консервує найгірші складові інституту, та стає на шляху його якісного розвитку. Наразі адвокати повинні об’єднатися для досягнення змін у законодавстві України, які б дозволили адвокатам бути членами не тільки однієї монопольної асоціації НААУ, а й інших асоціацій. Наводячи приклади монополії адвокатів на представництво в судах, прихильники такого нововведення забувають сказати про конкуренції асоціацій адвокатів. Конкуренція – це шлях до саморозвитку та вдосконалення, що доведено досвідом. Створення конкурентів НААУ – має бути однією з актуальних цілей адвокатів. Такі об’єднання можуть утворити систему «стримання та противаг» у сфері адвокатури.
Парламентарі мусять приймати закони ніби вони вже в опозиції і бідні. Не треба вирішувати проблему насильницькою імплементацією монополії адвокатури. Можновладці мають запровадити умови для розвитку адвокатури, ввести західні стандарти академічної юридичної освіти. Сьогодні будь-який вуз заробляє, наспіх випускаючи фахівців у галузі Права, навіть ВНЗ Поплавського. Законодавці, думайте про освіту, про конкурентну якість послуг, про кінцевого споживача. Тільки після вирішення проблем у цих спектах &#; можна говорити про монополію.
&#;Бог, однак не безсмертний&#. Дружина Вільяма Шекспіра йому ж про п&#;єсу (опубліковано 11 березня )
Дар’я Писаренко, студентка Академії адвокатури України, юрист ЮК «АВАД Груп»
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
в„–14 () —
Документ
Якщо в запиті органу контролю про надання інформації чітко не зазначено підстави для його направлення, платник звільняється від обов’язку дати відповідь на нього. Такий висновок зробив ВС в постанові №//14, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
20 лютого року м.Київ №//14
Верховний Суд відповідальність за ненадання відповіді на запит складі колегії відповідальність за ненадання відповіді на запит Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача — ОЛЕНДЕРА І.Я.,
суддів: ГОНЧАРОВОЇ І.А., ХАНОВОЇ Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від у справі за позовом ТОВ «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу,
УСТАНОВИВ:
ТОВ «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» звернулося до суду з позовом до ДПІ у Деснянському районі м.Києва про визнання протиправними дій відповідача щодо призначення документальної позапланової виїзної перевірки позивача щодо взаємовідносин з ПП «Бекфаєр» за березень року та визнання протиправним і скасування наказу від № щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки.
Позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що орган контролю безпідставно прийняв оскаржуваний наказ про проведення перевірки, оскільки ТОВ «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» дало відповідь на письмовий запит відповідача, де було вказано про невідповідність письмового запиту вимогам законодавства.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва відзалишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду віду задоволенні позову ТОВ «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» відмовлено повністю з тих підстав, що орган контролю довів правомірність дій щодо прийняття оскаржуваного наказу.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м.Києва відухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від та направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга ТОВ «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» обґрунтована неповним з’ясуванням судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для справи, зокрема тим, що суди залишили поза увагою відсутність в органу контролю законодавчо встановлених підстав для надсилання позивачу запиту про надання інформації, а в подальшому і прийняття оскаржуваного наказу.
Орган контролю відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не надав.
Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст Кодексу адміністративного судочинства (у редакції закону від №VІІІ, що діє з ).
Судами попередніх інстанцій установлено, що орган контролю направив на адресу позивача запит від №*про надання інформації та документального підтвердження правильності декларування податкового кредиту за березень року щодо взаємовідносин з ТОВ «Бекфаєр» та просив зазначити інформацію стосовно постачальників товарів (робіт, послуг), які були реалізовані на ТОВ «Бекфаєр», у тому числі у березні року, незалежно від дати придбання.
Також судами у рішеннях вказано, що підставою для направлення вказаного запиту стало отримання органом контролю податкової інформації щодо ПП «Бекфаєр», а саме — акта ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від №** про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Бекфаєр» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з до Зі змісту вказаного акта вбачається, що ТОВ «Еф Ер Ті-Груп» є контрагентом-покупцем ПП «Бекфаєр», у березні року останній задекларував податкові зобов’язання щодо взаємовідносин з позивачем у розмірі ,84 грн.
У відповідь на запит органу контролю ТОВ «Еф Ер Ті-Груп» надіслало лист від №*, де зазначило, що зі змісту запиту незрозуміло, у зв’язку із чим і на якій підставі відповідач витребує документальні підтвердження господарських взаємовідносин між ТОВ «Еф Відповідальність за ненадання відповіді на запит Ті-Груп» і ТОВ «Бекфаєр». Також позивач зазначив, що ТОВ «Бекфаєр» не є його контрагентом.
У зв’язку з ненаданням товариством інформації, що визначена у запиті, та її документального підтвердження відповідач на підставі пп п ст, пп п ст Податкового кодексу прийняв наказ від № про проведення позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Еф Ер Ті-Груп» щодо взаємовідносин з ПП «Бекфаєр» за березень року.
Судами попередніх інстанцій також установлено, що у письмовому запиті від №* відповідач допустив описку у написанні організаційно-правової форми ПП «Бекфаєр», помилково зазначивши ТОВ «Бекфаєр». Однак у вказаному письмовому запиті відповідач зазначив код ЄДРПОУ контрагента позивача, щодо якого витребовувалась інформація.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1 ст КАС).
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів КАС дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких мотивів.
Частиною 2 ст Конституції визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у відповідальність за ненадання відповіді на запит, що передбачені Конституцією та законами.
Відповідно до пп п ст та пп ст Податкового кодексу органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків, зокрема документальні позапланові виїзні перевірки, в порядку, встановленому цим кодексом.
Порядок проведення документальних позапланових виїзних перевірок регламентовано ст ПК.
Згідно із пп п ст ПК документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, зокрема, коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи контролю, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит органу контролю, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
З наведеної норми вбачається, що обов’язковою передумовою здійснення документальної перевірки є направлення платнику відповідальність за ненадання відповіді на запит запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження.
Відповідно до п ст ПК органи контролю мають право звернутися до платників податків та інших суб’єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи контролю функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу контролю і повинен містити підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує, перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати, а також печатку органу контролю.
Письмовий запит про надання інформації надсилається платнику податків або іншим суб’єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:
— за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи контролю;
— для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок та в інших випадках, передбачених ст цього кодексу;
— виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;
— щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;
— у разі проведення зустрічної звірки;
— відповідальність за ненадання відповіді на запит інших випадках, визначених цим кодексом.
Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою — листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків, відповідальність за ненадання відповіді на запит іншому суб’єкту інформаційних відносин, або його посадовій особі.
Платники податків та інші суб’єкти інформаційних відносин зобов’язані подавати інформацію, визначену в запиті органу контролю, та її документальне підтвердження протягом місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, відповідальність за ненадання відповіді на запит в абз.1 відповідальність за ненадання відповіді на запит 2 цього пункту, платник податків звільняється від обов’язку давати відповідь на такий запит.
Пунктом ст ПК передбачено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу контролю приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки відповідальність за ненадання відповіді на запит податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшли висновку про правомірність дій органу контролю щодо прийняття оскаржуваного наказу з огляду на те, що допущена відповідачем описка у написанні організаційно-правової форми контрагента позивача у запиті про надання інформації не є підставою для відмови у наданні витребуваної інформації та її документального підтвердження, оскільки код ЄДРПОУ контрагента було вказано правильно, а отже, в органу контролю були обґрунтовані підстави для прийняття оскаржуваного наказу.
Проте колегія суддів не погоджується з вказаним висновком судів з відповідальність за ненадання відповіді на запит на таке.
Так, із запиту від №* про надання інформації та її документального підтвердження вбачається, що відповідач на підставі пп, пп п ст, пп п ст, ст, пп, пп п ст ПК, п постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом» від № та у зв’язку з проведенням аналізу податкової інформації та виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення податкового законодавства, просить позивача надати пояснення відповідальність за ненадання відповіді на запит документальне підтвердження господарських відносин з ТОВ «Бекфаєр».
В той же час у вказаному запиті органу контролю конкретно не визначено жодної з шести, визначених у п ст ПК, підстав для направлення такого запиту.
Посилання органу контролю, які фактично були взяті до уваги судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, про те, що запит направлено позивачу у зв’язку з надходженням на адресу відповідача акта ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від №* про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Бекфаєр» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з дощо, на думку органу контролю, свідчить про можливі порушення вимог податкового законодавства, про що зазначено у запиті, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у вказаному запиті органу контролю відсутні будь-які посилання на акт про неможливість проведення зустрічної звірки та не зазначено жодних відомостей про виявлені факти під час аналізу податкової інформації, включаючи і вказаний акт, які свідчили б про можливі порушення позивачем або його контрагентами вимог податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи контролю.
З огляду на зазначене запит органу контролю про надання інформації від №* був оформлений з порушенням законодавчо встановленого порядку, а тому позивач звільнений від обов’язку давати відповідь на вказаний запит, що прямо передбачено п ст ПК, у зв’язку з чим орган контролю був позбавлений права приймати наказ про призначення позапланової виїзної перевірки платника податків з підстав, визначених пп, пп п ст ПК (ненадання пояснень та їх відповідальність за ненадання відповіді на запит підтвердження), що свідчить про протиправність оскаржуваного наказу.
Таким чином, якщо запит органу контролю про надання інформації оформлений з порушенням законодавчо встановленого порядку, зокрема, в ньому чітко не зазначено підстави для його направлення (надсилання), платник податку звільняється від обов’язку надання відповіді на такий запит, що, у свою чергу, виключає право органу контролю призначати проведення перевірки з підстав ненадання пояснень та їх документальних підтверджень на обов’язковий письмовий запит, а у разі прийняття рішення, оформленого наказом, про призначення перевірки за вказаних обставин такий відповідальність за ненадання відповіді на запит може бути визнано протиправним та скасовано.
Отже, доводи касаційної відповідальність за ненадання відповіді на запит про те, що в органу контролю були відсутні законодавчо встановлені підстави відповідальність за ненадання відповіді на запит надсилання позивачу запиту про надання інформації, а відповідальність за ненадання відповіді на запит подальшому і прийняття оскаржуваного наказу, є обґрунтованими.
Відповідно до п.3 ч.1 ст КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (ч.1 ст КАС). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.3 ст КАС).
З огляду на відповідальність за ненадання відповіді на запит, враховуючи стст, 78 ПК, колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до безпідставної відмови ТОВ «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій органу контролю щодо призначення документальної позапланової виїзної перевірки та скасування наказу, а тому касаційна скарга ТОВ «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від підлягає частковому відповідальність за ненадання відповіді на запит стст,, п.4 ч.1 розд.VII «Перехідні положення» КАС, ВС у складі колегії суддів КАС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від скасувати та прийняти нове рішення.
Адміністративний позов ТОВ «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» задовольнити.
Визнати протиправними дії ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м.Києві щодо призначення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ЕФ ЕР ТІ-ГРУП» щодо взаємовідносин з ПП «Бекфаєр» за березень року, визнати протиправним та скасувати наказ ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від № щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є відповідальність за ненадання відповіді на запит й оскарженню не підлягає.
П'ять років тому, 8 травня го, запрацював закон "Про доступ до публічної інформації", який тоді вважався одним з найкращих відповідальність за ненадання відповіді на запит про доступ у світі. Проте прогресивні норми українського закону врівноважуються особливостями його виконання.
Ось тільки п'ять типових відмазок, які використовують чиновники, щоб не відповісти вчасно і по суті.
1. Продовжено до 20 днів
Закон "Про доступ" зобов'язує надавати інформацію усім громадянам протягом 5 днів. Терміни досить стислі, але, враховуючи, що йдеться про готову інформацію, яку потрібно лише переслати – то, щоб натиснути кнопку "Відправити", це не такий уже й малий час.
Проте, відповідальність за ненадання відповіді на запит працювати швидко, у чиновника є дві перепони.
Перша – філософська: система вважає всю інформацію своєю власністю і не розуміє, чому має нею ділитися. Український чиновник і досі не виріс із гоголівської шинелі, трохи перекроєної на радянський копил – він свято відповідальність за ненадання відповіді на запит, що його обов'язок "не пущати". І дивується, коли його зобов'язують "пущати".
Друга – технічна: система обліку запитів і надсилання відповідей є максимально забюрократизованою, передбачає детальну реєстрацію, отримання низки санкцій керівників, малі штати відділів з роботи з публічною інформацією.
Але закон гуманний: він передбачає, що якщо запит стосується великого обсягу інформації або потребує її пошуку серед значної кількості даних – розпорядник може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів.
Так от, є такі розпорядники, які майже автоматично відправляють вам повідомлення відповідальність за ненадання відповіді на запит продовження терміну. Однак якщо ви думаєте, що після 20 робочих днів розпорядник вам таки надасть відповідь – то це не зовсім так, а часто зовсім не так: вам доведеться нагадати про себе і свої запитання, а може, і не один раз.
Продовження термінів спрацьовує як додатковий фільтр: не всі запитувачі можуть чекати 20 днів. Не всі через 20 днів наполягатимуть на відповіді.
Регулярно зловживає правом продовжувати терміни розгляду Міністерство оборони.
Якось "Доступ до правди" запитав у Міністерства оборони, скільки закуплено принтерів для друку пластикових прес-карт і скільки грошей виділено на рік на обслуговування цих принтерів. У відповідь МО написало, що продовжує терміни розгляду запиту до 20 днів. Виявилося, що 20 днів потрібно, щоб рахувати, як з'ясувалося потім, аж цілих два принтери.
Або інший приклад. Проект "Ні Корупції!" надіслав запит до Адміністрації президента з проханням надати підстави, на яких голова АП Борис Ложкін 18 березня року у свій робочий час проводив зустріч із представниками ЗМІ на презентації видання "Четверта республіка", де він виступає співавтором як приватна особа. У відповідь – отримав повідомлення про подовження строку відповіді на запит до 20 днів.
Хоча навряд чи тут ідеться про надання великого обсягу інформації чи пошук серед значної кількості даних – радше йдеться про небажання пояснювати суспільству дисциплінарні вольності голови АП.
2. Ім'я, сестро
Щоб обламати запитувача, українські чиновники часто використовують простий, але ефективний прийом.
У законі "Про доступ до публічної відповідальність за ненадання відповіді на запит пунктом 1 частини 5 статті 19 передбачено, що "Запит на інформацію має містити ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є".
Як ви розумієте слово "ім'я"? Запевняю, ви неправильно розумієте слово "ім'я".
Тому якщо ви підпишете свій запит, припустімо, Микола або навіть Микола Петренко, то чиновники з неприхованою радістю можуть вам відмовити у відповіді, посилаючись на те, що відповідно до статті 28 Цивільного кодексу України "ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить".
Деякі колеги підписують свої запити "Мішель Баракович Обама". І отримують відповіді на відміну від Миколи і навіть Миколи Петренка. Бо Мішель Баракович виконав усі формальні вимоги закону, а Микола – ні.
З цього приводу є роз'яснення Офісу Уповноваженого з прав людини, основного наглядового органу у сфері доступу до інформації: оскільки закон не вимагає ідентифікації запитувача, тобто надсилання копії його паспорта чи іншого посвідчення особи, то й ідентифікація особи запитувача є суто добровільною.
Адже розпорядникові неважливо, хто подав запит – важливо, чи він має інформацію, яку закон зобов'язує його надати на запит.
Проте в Національній поліції, приміром, чи Харківській міській раді наполягають на тому, що вони не лише державні органи, а й виховні. І поки запитувачі Єлизавета чи Denis не підпишуться правильно, можуть на відповідь не розраховувати. А от Мішель Баракович Обама – інше діло.
3. "Містять конфіденційну інформацію"
А ще трапляється так: ви запитуєте в розпорядника документ: приміром, охоронний договір на пам'ятку архітектури, або, приміром, господарську угоду між комунальним підприємством "Київський метрополітен" та ВАТ "ДОК-3" на 48 мільйонів бюджетних гривень.
А розпорядник відповідає приблизно так: ці документи регулюють відносини між різними юридичними і фізичними особами та містять конфіденційну інформацію про другу сторону договору.
Одразу зауважимо, що в цьому випадку йдеться про неправомірну відмову.
У такому разі, якщо ви журналіст, то вашого розпорядника можуть посадити до шести місяців. І це не жарт – це нещодавно ухвалені парламентом та підписані Президентом зміни до Кримінального кодексу. Якщо ви не журналіст – на чиновника чекатиме адміністративне покарання.
Не всі розпорядники про це знають. Тому в будь-якій ситуації важливо лишатися гуманістами і пояснювати людям, на які неприємності вони себе наражають.
Ваша аргументація у даному разі має будуватися на двох статтях:
– сьома частина 6-ї статті закону "Про доступ до публічної інформації", відповідно до якої: "Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до відповідальність за ненадання відповіді на запит необмежений".
Тобто розпорядник інформації має приховати (наприклад, ретушувати) конфіденційні персональні дані, як-от серія та номер паспорту особи, ідентифікаційний код та інші реквізити – та надати копії документів без них;
– частина 5 6-ї статті закону "Про доступ до публічної інформації", у якій чітко визначено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по-батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.
Якось у Виноградівської міськради запитали копії рішень про надання комунальної землі в особисту власність.
Спочатку відповідач повідомив запитувача про продовження строку розгляду запиту до 20 робочих днів (дивись пункт перший), а потім відмовив у зв'язку з тим, що в документах міститься конфіденційна інформація про осіб. А відмовляючи, ще й зауважив, що у законі "Про доступ" не написано, що органи влади мають прикривати конфіденційну інформацію листочками чи замальовування коректором. Хоча саме це і є прямою нормою закону: прикрити все конфіденційне і надати документ.
Суд першої інстанції теж прочитав статтю закону в той же спосіб, що й Виноградівська міська рада. А за ними і Львівський апеляційний теж.
Не знаю, чи сміялися в касації, але в ухвалі Вищого адміністративного суду чітко сказано: інформація про земельні ділянки є публічною – саме на підставі процитованої вище ч.5 ст.6 – і перелік осіб таки доведеться надати. А от персональну інформацію закрити.
4. "Я не розпорядник"
Ще цікавий прийом: державні й комунальні установи будуть усіляко відкараскуватися від того, що вони є розпорядниками інформації.
Приміром, Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації" впевнено, що воно не є розпорядником інформації. І Комунальне підприємство "Словміськводоканал". У Донецькому окружному адміністративному суді перебуває справа, де КП "Словміськводоканал" доводить, що не зобов'язане відповідальність за ненадання відповіді на запит інформацію на запити, бо не є суб'єктом владних повноважень.
Згідно 1-ї частини статті 1 закону "Про доступ": "Публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом".
Так от, слов'янські комунальники прочитали цю статтю так, що на запити повинна надаватись інформація, яка знаходиться у володінні тільки суб'єктів владних повноважень, не помітивши слів "інших розпорядників публічної інформації".
Контраргументом тут є 4-й пункт другої частини ї статті закону "Про доступ до публічної інформації": "До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, відповідальність за ненадання відповіді на запит цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією)".
Далі цитуємо вже інший закон, 2-га частина ї статті закону "Про інформацію", де є визначення, що таке "суспільний інтерес": це інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Ну й, звісно, часто допомагає вже цитована частина 5 статті 6 Закону "Про доступ до публічної інформації" про розпорядження бюджетними коштами та державним і комунальним майном.
5. "Ми не маємо створювати нову інформацію"
Публічна інформація – це відображена та задокументована інформація. Тобто вже готова.
Часто чиновники прагнуть підмінити слово "інформація" словом "документ". Мовляв, у нас же немає даних, про які ви запитуєте, в одному документі, ваші дані нам доведеться своїми руками вибирати з різних документів, а отже, створювати новий. А створювати ми не зобов'язані. Бінго!
Приміром, Державна фіскальна служба України не надала інформацію щодо одержаних доходів та сплачених податків фізичною особою Петром Порошенком у роках. ДФС відповіла, що не може задовольнити цей запит, адже це вимагає створення нової інформації та потребує проведення аналітичної роботи.
"Визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків", – сказано у листі фіскальної служби.
"В цій ситуації податкові органи занадто вузько витлумачили "задокументованість" публічної інформації", – так коментувала цей випадок для "Доступу до правди" юрист Інституту медіаправа Віта Володовська.
Дійсно, закон "Про доступ до публічної інформації" не вимагає від розпорядників створювати інформацію. Однак він і не зводить публічну інформацію лише до тих даних, які містяться в єдиному документі.
Досить часто надання відповіді на запит вимагає вибірки відомостей з різних документів чи реєстрів, що аж ніяк не може вважатись створенням нової інформації. Адже вона вже була раніше зафіксована, хоч і на різних носіях.
* * *
У році, коли було ухвалено закон "Про доступ до публічної інформації", Україна посіла 9 місце серед 89 країн за рейтингом забезпечення права на інформацію, розробленим двома провідними міжнародними організаціями Access Info Відповідальність за ненадання відповіді на запит та Centre for Law and Democracy.
Станом на рік Україна в цьому ж рейтингу за якістю тексту закону посідає 19 місце у світі.
Втрата позицій за роки дії закону пов'язана з тим, що інші країни вдосконалюють своє інформаційне законодавство, натомість українські депутати ніяк не можуть ухвалити правки до закону "Про доступ", які містяться у законопроектах та а.
Ці законопроекти пропонують технічні зміни в текст закону, уточнення окремих положень і формулювань, які б унеможливили відмазки чиновників, зокрема і перелічені вище.
Також правки посилюють повноваження офісу Омбудсмана з контролю по виконанню цього закону – адже до порушень закону призводить і неналежний контроль за його виконанням. Нині дотримання права на доступ до інформації в офісі Уповноваженого контролюють лише 17 чоловік на всю Україну.
Скоро виповниться рік, як Верховна Рада обговорює законопроекти. Проте ніяк не може наважитися за них проголосувати.
Леся Ганжа, "Доступ до правди", спеціально для УП
Теми: законодавство
Источник: http://www.pravda.com.ua/articles//05/8//ТОВ «Гугл» сплатило 1 мільйон гривень штрафу за неподання у встановлений строк інформації на вимогу державного уповноваженого Антимонопольного комітету України. Ця інформація була необхідна Комітету для розслідування за заявою фізичної особи-підприємця щодо блокування його облікового запису у додатку «Google Мій бізнес».
Нагадаємо, положеннями статей 22 та 22¹ Закону України «Про Антимонопольний комітет України» передбачено, відповідальність за ненадання відповіді на запит вимоги державного уповноваженого Комітету є обов'язковими для виконання у визначений ним строк.
Відтак 2 квітня року Комітет прийняв рішення про накладання штрафу на товариство у розмірі до грн.
Розмір штрафу обумовлювався ще й обтяжуючими обставинами - «Гугл» не надавав Комітету затребувану інформацію більше року. Це унеможливило повний і всебічний розгляд Комітетом заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Штраф підлягав сплаті у двомісячний строк з дня одержання товариством рішення.
Станом на 19 травня року цей суб’єкт господарювання надіслав відповідальність за ненадання відповіді на запит Комітету документи, що підтверджують сплату штрафу.
Карантин: які права обмежуються та чи виникають додаткові обов’язки
Нормативна база
- Конституція України
- Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від відповідальність за ненадання відповіді на запит листопада року
- Кодекс України про адміністративні правопорушення
- Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб"
- Закон України від 17 березня року № IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID)"
- Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня року № "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"
- Постанова Кабінету Міністрів України від 20 травня року № "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів"
- Постанова Кабінету Міністрів України від 22 липня року № "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"
- Постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня року № "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"
- Постанова Кабінету Міністрів України від 29 червня року № "Деякі питання формування та використання сертифіката, що підтверджує вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, негативний результат тестування або одужання особи від зазначеної хвороби"
Загальна інформація
Карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб (стаття 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я (Міністерство охорони здоров'я України), за поданням головного державного санітарного лікаря України.
Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.
Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування (стаття 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Обмеження обмеження прав фізичних і юридичних осіб умовах карантину
В Україні в умовах карантину можуть бути обмежені окремі права фізичних і юридичних осіб.
♦ Право на вільне пересування. Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" наділяє повноваженнями місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування встановлювати особливий режим в'їзду на територію карантину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів, а у разі потреби – проводити санітарний огляд речей, багажу, транспортних засобів та вантажів в умовах карантину, а також створювати на в'їздах і виїздах з території карантину контрольно-пропускні пункти. Так, це є обмеженням прав людини на свободу пересування, закріплених у статті відповідальність за ненадання відповіді на запит Конституції України. Однак, пункт 4 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що право вільного пересування в певних місцевостях може підлягати обмеженням, що встановлено законом і виправдано суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред’явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину (стаття 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
♦ Право на освіту. Під час карантину існують певні відповідальність за ненадання відповіді на запит щодо права на освіту, що полягає у забороні під час карантину відвідування закладів освіти її здобувачами, однак освітян ніхто не обмежує у праві здобувати освіту дистанційно.
♦ Право на мирні зібрання. Обмежено також право особи на свободу мирних зібрань.
Обмежувальні протиепідемічні заходи у зв'язку з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня року № "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - Постанова) залежно від епідемічної ситуації на території України в цілому або на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) встановлюється “зелений”, “жовтий”, “помаранчевий” або “червоний” рівень епідемічної небезпеки поширення COVID
“Зелений”, “жовтий” та “помаранчевий” рівні епідемічної небезпеки визначаються керівником робіт з ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, пов’язаної із поширенням на території України COVID, за результатами щоденної оцінки відповідних ознак епідемічної небезпеки. Інформація про зазначені рівні розміщується на офіційному інформаційному порталі Кабінету Міністрів України та веб-сайті Міністерства охорони здоров’я.
“Зелений” рівень епідемічної небезпеки
З 17 червня року на території України встановлюється “зелений” рівень епідемічної небезпеки, відповідно до якого забороняється:
- перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно;
- перебування на вулицях без документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство чи її спеціальний статус, без посвідчення про взяття на облік бездомної особи, довідки про звернення за захистом в Україні;
- самовільно залишати місця самоізоляції, обсервації;
- перетин державного кордону на в’їзд в Україну іноземцями та особами без громадянства, в яких відсутній поліс (свідоцтво, сертифікат) страхування, що виданий страховою компанією, яка зареєстрована в Україні, або іноземною страховою компанією, яка має представництво на території України чи договірні відносини із страховою компанією-партнером на території України (асистанс), покриває витрати, пов’язані з лікуванням COVID, обсервацією, та діє на строк перебування в Україні, крім:
- іноземців, осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, та осіб, яких визнано біженцями, або осіб, які потребують додаткового захисту;
- працівників дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв офіційних міжнародних місій, організацій, акредитованих в Україні, та членів їх сімей;
- водіїв та членів екіпажу вантажних транспортних засобів, автобусів, що здійснюють регулярні, нерегулярні та маятникові перевезення, членів екіпажів повітряних і морських, річкових суден, членів поїзних і локомотивних бригад;
- військовослужбовців (підрозділів) збройних сил держав-членів НАТО та держав-учасниць програми НАТО “Партнерство заради миру”, які беруть участь у заходах з підготовки підрозділів Збройних Сил.
У разі відсутності документів, передбачених в абзаці першому цього підпункту, уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляє іноземцям та особам без громадянства у перетині державного кордону в порядку, визначеному статтею 14 Закону України “Про прикордонний контроль”;
- іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 12 років;
- іноземців, осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, та осіб, яких визнано біженцями, або осіб, які потребують додаткового захисту;
- працівників дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв офіційних міжнародних місій, організацій, акредитованих в Україні, та членів їх сімей;
- водіїв та членів екіпажу вантажних транспортних засобів, автобусів, що здійснюють регулярні, нерегулярні та маятникові перевезення, членів екіпажів повітряних і морських, річкових суден, членів поїзних і локомотивних бригад;
- військовослужбовців (підрозділів) збройних сил держав-членів НАТО та держав-учасниць програми НАТО “Партнерство заради миру”, які беруть участь у заходах з підготовки підрозділів Збройних Сил.
У разі відсутності документів, передбачених відповідальність за ненадання відповіді на запит абзаці першому цього підпункту, уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляє іноземцям та особам без громадянства у перетині державного кордону в порядку, визначеному статтею 14 Закону України “Про прикордонний контроль”;
- перетин державного кордону на в’їзд в Україну іноземцями та особами без громадянства, які підлягають самоізоляції, без встановленого та активованого мобільного додатка електронного сервісу “Вдома” Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі - мобільний додаток). У разі неможливості встановлення мобільного додатка, відмови від його встановлення уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляє такій особі у перетині державного кордону в порядку, визначеному статтею 14 Закону України “Про прикордонний контроль”;
- перетин контрольних пунктів в’їзду на тимчасово окуповані території в Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та виїзду з них іноземцями та особами без громадянства без наявного поліса (свідоцтва, сертифіката) страхування, що виданий страховою компанією, яка зареєстрована в Україні, або іноземною страховою компанією, яка має представництво на території України чи договірні відносини із страховою компанією - партнером на території України (асистанс), покриває витрати, пов’язані з лікуванням COVID, і діє на строк перебування в Україні, крім:
- іноземців, осіб без громадянства, які постійно проживають на території України;
- працівників представництв офіційних міжнародних місій, організацій, акредитованих в Україні.
У разі відсутності документів, передбачених в абзаці першому цього підпункту, уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляє іноземцям та особам без громадянства у в’їзді на тимчасово окуповані території в Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та виїзді з них згідно з Порядком в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня р. №та Порядком в’їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня р. № ;
- проведення масових (культурних, спортивних, розважальних, соціальних, релігійних, рекламних, наукових, освітніх, професійних тематичних та інших) заходів (у тому числі в розважальних закладах (нічних клубах) і закладах громадського харчування) без одягнутих усіма учасниками та організаторами заходу засобів індивідуального захисту, зокрема захисних масок або респіраторів, які закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.
Обмеження, передбачені цим підпунктом, не застосовуються за умови наявності в усіх учасників та організаторів заходу документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, міжнародного, внутрішнього COVID-сертифіката України, виданого в Україні відповідно до Порядку формування та використання сертифіката, що підтверджує вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, негативний результат тестування або одужання особи від зазначеної хвороби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня р. № “Деякі питання формування та використання сертифіката, що підтверджує вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, негативний результат тестування або одужання особи від зазначеної відповідальність за ненадання відповіді на запит, або іноземного сертифіката, що підтверджує вакцинацію від COVID однією дозою дводозної вакцини (жовті сертифікати), або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені Всесвітньою організацією охорони здоров’я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, негативний результат тестування методом полімеразної ланцюгової реакції або одужання особи від зазначеної хвороби, чинність якого підтверджена за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія);
- здійснення регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, зокрема перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, в електричному (трамвай, тролейбус), залізничному транспорті, у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, в кількості більшій, ніж кількість місць для сидіння, що передбачена технічною характеристикою транспортного засобу, визначена в реєстраційних документах на такий транспортний засіб.
- діяльність суб’єктів господарювання, які обслуговують відвідувачів, у яких:
- не нанесено маркування для перебування в черзі з дотриманням дистанції між клієнтами не менш як 1,5 метра;
- не забезпечено працівників засобами індивідуального захисту, зокрема захисними масками або респіраторами, та не здійснюється належний контроль за їх використанням;
- здійснюється обслуговування покупців без одягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема захисних масок або респіраторів, які закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно, за відповідальність за ненадання відповіді на запит обслуговування за межами будівлі суб’єкта господарювання (через вікна видачі, тераси тощо);
- не забезпечується централізований збір використаних засобів індивідуального захисту в окремі контейнери (урни).
“Жовтий” рівень епідемічної небезпеки
“Жовтий” рівень епідемічної небезпеки встановлюється одночасно на території всіх регіонів рішенням Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій за ініціативою Міністра охорони здоров’я, яке розміщується на офіційному інформаційному порталі Кабінету Міністрів України.
У разі встановлення “жовтого” рівня епідемічної небезпеки додатково встановлюються заборони, передбачені пунктом 3 Постанови.
“Помаранчевий” рівень епідемічної небезпеки
“Помаранчевий” рівень епідемічної небезпеки є попереджувальним рівнем, який свідчить про ускладнення епідемічної ситуації в регіоні, що може призвести до запровадження посилених обмежувальних протиепідемічних заходів. Додатково на території регіонів, на яких установлено “помаранчевий” рівень епідемічної небезпеки, рішенням регіональних комісій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій запроваджуються посилені заходи контролю за дотриманням на території регіону встановлених обмежувальних протиепідемічних заходів, готовності закладів відповідальність за ненадання відповіді на запит здоров’я до прийому хворих на COVID, виявлення та реєстрації осіб з підозрою на COVID відповідно до стандартів Міністерства охорони здоров’я.
“Червоний” рівень епідемічної небезпеки
“Червоний” рівень епідемічної небезпеки встановлюється рішенням Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій за ініціативою Міністра охорони здоров’я протягом 48 годин з моменту настання підстав, передбачених пунктом Постанови, яке розміщується безпосередньо на офіційному інформаційному порталі Кабінету Міністрів України.
На території регіонів, на яких установлений “червоний” рівень епідемічної небезпеки, додатково встановлюються заборони, передбачені пунктом Постанови.
Постановою Кабінету Міністрів України від № "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня р. № " в пункт внесено зміни, відповідно до яких на території регіонів, на яких установлений “червоний” рівень епідемічної небезпеки, додатково забороняється:
перебування без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно:
- на територіях закладів охорони здоров’я та освіти;
- в підземних переходах;
- на зупинках громадського транспорту;
- на інших територіях загального користування у разі неможливості дотримання фізичної дистанції не менше 1 метра.
Додаткові обов’язки під час карантину
Особи, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, зобов'язані:
1. вживати рекомендованих медичними працівниками заходів для запобігання поширенню інфекційних хвороб;
2. виконувати вимоги та рекомендації медичних працівників щодо порядку та умов лікування, додержуватися режиму роботи закладів охорони здоров'я та наукових установ, у яких вони лікуються;
3. проходити у встановлені строки необхідні медичні огляди та обстеження (стаття 20 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Крім того, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби та заклади охорони здоров'я зобов'язані періодично повідомляти через засоби масової інформації про епідемічну ситуацію та здійснювані протиепідемічні заходи.
За відмову у наданні інформації, умисне перекручення або приховування об'єктивних даних про захворювання населення на інфекційні хвороби посадові особи органів та закладів несуть відповідальність згідно із законом (частина третя статті 17 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Відповідальність
Відповідальність за порушення, вчинені в період карантину передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України.
Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за:
Стаття 44-3:
- порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами (тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
- перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно (тягне за собою накладення штрафу від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
Стаття :
- тягнуть за собою накладення штрафу на службових (посадових), уповноважених осіб від семисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за:
Стаття :
- Порушення правил та норм, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним хворобам, а також масовим неінфекційним захворюванням (отруєнням) і боротьби з ними, якщо такі дії спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань (карається штрафом від тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк).
- Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років).
Також у зв’язку із загрозою розповсюдження коронавірусу, &#;за певних обставин можливе вчинення інших правопорушень у період карантину:
- Незаконне розголошення персональних даних. Мали місце опублікування персональних даних (ПІБ, місця проживання, дані родичів) осіб, у яких була підозра на захворювання. Стаття КК України&#; передбачає кримінальну відповідальність за незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу.
- Грубе порушення громадського порядку під час здійснення евакуації громадян та забезпечення їм умов обсервації. За такі дії передбачена кримінальна відповідальність статтею Кримінального кодексу України.
- Дії, пов’язанні з нанесенням тілесних ушкоджень іншим особам (починаючи з легких тілесних – синців та саден) є кримінально караними діяннями, за які передбачена кримінальна відповідальність статтями&#; КК України.
- Дії пов’язанні з завданням шкоди майну ( кримінальна та цивільно-правова відповідальність).
Корисні посилання
Див. також
Закон об адвокатуре снова хотят изменить
Народные депутаты Олег Ляшко, Татьяна Юзькова и Олег Куприенко предлагают внести изменения в Закон «Об адвокатуре и адвокатской деятельности».
В частности, они предлагают изменить терминологию и привести ее в соответствие с Конституцией. Так, адвокаты предоставляют не правовую помощь, а профессиональную «юридическую» помощь.
Кроме того, изменения коснутся и порядка обжалования решения квалификационно-дисциплинарной комиссии. Предусматривается, что обжалование решения в ВКДКА или суд приостанавливает его действие.
Сейчас с момента принятия решения о наложении дисциплинарного взыскания в виде приостановления или лишения адвокатского свидетельства до его обжалования в ВКДКА или суд (в случае такого обжалования) адвокат не может осуществлять профессиональную деятельность, что нарушает как его личные конституционные права, так и права его клиентов.
Соответствующий законопроект № «О внесении изменений в Закон «Об адвокатуре и адвокатской деятельности» (относительно приведения определения понятий, употребляемых в законе, к требованиям действующего законодательства и относительно приостановления вступления в законную силу решений квалификационно-дисциплинарных комиссий адвокатуры о наложении дисциплинарных взысканий на адвокатов в результате их обжалования)» зарегистрирован в Парламенте 24 мая.
Ковш Ron 13 л 18 см 3900029 BergHOFF купить в СПБ, Москве
Комментариев нет:
Отправить комментарий